Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

28 жовтня 2011 р.

Розвиток емпатії учнів в процесі роботи школярів з історичними документами

Десятов Д.Л. Розвиток емпатії учнів у процесі роботи школярів з історичними документами // Історія та правознавство. - 2011. - № 26. - С.4-6. 
          Використання історичних документів завжди було важливою складовою роботи вчителя та учнів на уроці історії. Вважається, що систематизоване використання історичних документів у процесі навчання історії повинно привести до підвищення рівня навчальних можливостей учнів, і в результаті до поглибленого засвоєння знань, вдосконалення вмінь та навичок. Під час роботи з документами школярі навчаються застосовувати науковий підхід до добору історичних джерел знань; здійснювати змістовний та текстовий аналіз історичного джерела; опрацьовувати історичну інформацію. Досягнення поставлених завдань відбувається через вирішення різнорівневих пізнавальних завдань, коли учні здобувають вміння та навички пошуково-дослідницької діяльності [1]. В основу такої методичної моделі покладено уявлення про учня, як про дослідника-історика, який в роботі з історичним документом повинен керуватися холодним інтелектом й не давати можливість своїм почуттям впливати на процес пізнання.
На нашу думку, такий підхід дозволяє досягати в основному освітніх та навчальних завдань уроку, зменшуючи при цьому виховний потенціал історичного документа. В цій статті ми спробуємо встановити, як можна використати історичний документ у виховних цілях, зокрема для розвитку емпатії учнів.
Для початку коротко зупинимося та визначимося із смисловим навантаженням самого терміна «емпатія». Сло­во «емпатія» по­хо­дить від гре­ць­ко­го «patho», що озна­чає гли­бо­ке, си­ль­не, чу­т­ли­ве по­чут­тя (від­чут­тя), бли­зь­ке до стра­ж­дан­ня. Пре­фікс «еm» озна­чає спря­мо­ва­ний (ске­ро­ва­ний) усе­ре­ди­ну Не дивлячись на велику увагу науковців до феномену емпатії, єди­но­го ви­зна­чен­ня да­но­го по­нят­тя в на­у­ко­вих роз­від­ках не­має. Най­ча­с­ті­ше по­вто­рю­ю­ть­ся чо­ти­ри де­фі­ні­ції ем­па­тії: 1) ро­зу­мін­ня по­чут­тів, по­треб ін­ших; 2) гли­бо­ко чу­т­ли­ве сприй­нят­тя по­дії, при­ро­ди, ми­с­те­ц­т­ва; 3) афективний зв’язок з ін­ши­ми: від­чут­тя ста­ну ін­шої осо­би чи гру­пи; 4) вла­с­ти­вість (ри­са) пси­хо­те­ра­пев­та.
В структурі емпатії можна виокремити декілька каналів:
1) раціональний, який характеризує спрямованість уваги, мислення, сприйняття на сутність іншої людини – її стани, почуття, поведінку;
2) емоційний канал емпатії дозволяє людині співпереживати оточуючим та розуміти інших людей; 
3) інтуїтивний канал свідчить про вміння бачити причини поведінки інших людей в умовах дефіциту інформації про них, спираючись лише на власний досвід [3].
Емпатія – це не стан, а процес, що постійно розвивається. Можна досягти різних рівнів емпатії, коли інтерес до іншої людини стає основою виникнення іншого психологічного стану, наприклад, симпатії, коли ми не тільки розуміємо іншу людину, але й починаємо їй співчувати. Інакше кажучи, емпатія може означати активність (вміння ставити себе на місце інших) і пасивність (здатність піддаватися впливу іншої людини). Ці два аспекти часто переплітаються між собою, підкреслюючи таким чином складність цього явища. В градації почуттів емпатія займає місце між байдужістю та симпатією із погляду семантики її можна поєднувати з такими словами як толерантність, прихильність до когось, зацікавлення кимсь [4, с.56].
Отже, емпатію можна розглядати як навик, що полягає у вмінні ставити себе на місце інших. У такому значенні емпатії можна навчитися й навчати. Під час вивчення історії розвинута емпатія може допомогти учням робити відкриття, посилити їхнє сприйняття історичної події та розуміння емоційної природи людських вчинків. Звідси можна розробити стратегію збору максимальної інформації про авторів документів – їхні розумові здібності, історичний контекст, у якому вони живуть, їх минулий досвід, їхні наміри і прагнення, їхній настрій. Використовуючи ці дані, можна зрозуміти їхні минулі дії, настрій в якому було створено документ тощо.
Для розвитку емпатії в першу чергу підходять первинні історичні документи – неопрацьовані свідчення очевидців подій та їх учасників, або ж якщо дотримуватися загальновідомої класифікації документів за характером змісту, то це документи особистісного характеру. Традиційно до таких документів ставляться наступні питання:
-         ким був написаний документ і чому;
-         наскільки можна довіряти авторові, чи є текст тенденційним, тобто чи є в ньому явні ознаки упередженості чи перекручування;
-         для кого був написаний документ і чому;
-         звідки надійшла інформація і яким чином була отримана;
-         чи співпадає вона з іншими документами з того ж питання? [5, с. 148].
Для прикладу візьмемо документ з посібника для учнів 9-11 класів «Разом на одній землі. Історія України багатокультурна»  в якому свідок описує депортацію татар із території Криму:
«18 мая 1944 года двое солдат с автоматами наперевес и сопровождающий их офицер из состава войск НКВД в 4 часа утра ворвались в дом. Офицер коротко зачитал постановление ГКО о выселении и дал на сборы 15 минут. Отец и мать, растерявшись, едва успели нас одеть и обуть. Фактически с собой ничего не успели и не дали взять. Отец захотел прихватить с собой сепаратор, по тогдашним меркам большое богатство, но ему запретили. Отец был известным специалистом по табаководству и дважды побывал на ВДНХ в Москве, оттуда он и привез этот сепаратор, единственный в селе. Всё село ходило к нам сепарировать свое молоко. Кроме сепаратора в хозяйстве держали дойную корову, теленка, бычка, 5-6 баранов и кур. Но, самое главное, по словам отца, он не успел забрать, спрятанные в тайнике под подоконником, семейные реликвии и ценности: золотые дукаты, украшения и деньги. Конечно, все это богатство бесследно исчезло. Отец еще намеревался выпустить корову из хлева, но получил удар прикладом.
В дороге никому никакой медицинской помощи не было оказано. Нужду справляли в ведре, огороженном в углу вагона. Можно себе представить антисанитарию, царившую в вагоне, битком набитом стариками, женщинами и детьми.
Нашу семью поселили в Костромской области Макарьевском районе в лесной глухомани, куда когда-то Иван Сусанин завел поляков... В прямом и переносном смысле. Поселили в почерневших и кишащих клопами и тараканами деревянных бараках, в которых до нас жили зеки. Но заключенных как-никак кормили, а нас нет. Работоспособных юношей и девушек, скорее подростков, погнали на лесоповал, потому что мужчины воевали на фронтах. А молодежь, устраивая на нее облавы как на зверей, вылавливая и также, загнав в товарняки, увезли в рабство в свой фатерланд немецкие оккупанты.
Свирепствовал тиф. Истощенные от голода и болезней, от лютых морозов, снедаемые тоской по Родине, брошенные на произвол судьбы и властей, люди умирали семьями. Старшая сестра Абдишева (Халилова) Зейнеп, ее муж Абдишев Сеитумер и их трехлетний сын Абсеттар умерли от туберкулеза. Через год от тифа умерла и наша мать. Ее дети тоже переболели тифом, но каким-то чудом выжили. Отец в отчаянии «сбежал» в Узбекистан в поисках выхода, там его поймали и за «побег», за нарушение комендантского режима дали 20 лет лагерей [6].
До цього документу автори пропонують наступні питання: «Як сприймали примусове переселення ті, кого переселяли? На чому «переселенці» акцентують увагу у своїх спогадах? Чому? Порівняйте свідчення з офіційними документами? Чи можна довіряти свідченням очевидців? Які проблеми виникали під час переселення у кримських татар? Як вони їх вирішували?». Поставлені питання до документу мають подвійну спрямованість – отримання історичної інформації та встановлення її достовірності.
Якщо ж ми поставимо за мету використати цей документ для розвитку емпатії учнів то питання до документу можуть бути такими: «Що Ви почуваєте (не почуваєте) до автора цього документу? Чому? Як можна назвати почуття, що викликав у Вас автор цього документу та його розповідь? Чи можна назвати це почуття емпатією або симпатією? Чому? Що саме викликало у Вас емпатію (симпатію) до автора документа та його розповіді?»
Цілком ймовірно, що в реальній педагогічній ситуації вчитель опиниться перед фактом нездатності учнів відчувати емпатію до автора документа. Це викликає необхідність попередньо, або ж в ході самої роботи над документом,  роз’яснити учням, що означає термін «емпатія» і в яких випадках його застосовують. Крім того, у випадку «емоційної холодності» учнів перед вчителем постає складне завдання змусити учнів замислитися над своєю здатністю співчувати, співпереживати й розуміти інших людей. Адже у відповідь на питання вчителя «Що Ви почуваєте до автора цього документу» учні можуть відповісти, що вони зовсім не почувають ніяких почуттів. Отже, отримавши таку відповідь вчитель повинен буде застосувати іншу педагогічну стратегію поставивши перед учнями непрості для них питання: «Що заважає Вам відчути емпатію до автора, реальної людини, яка розповіла історію своїх страждань? Чи відчуваєте Ви емпатію до інших, навіть, якщо нічого не заважає Вам у цьому? Чи повинні Ви робити зусилля над собою, щоб відчути емпатію до когось?» І в першому і другому випадку вчителю потрібно бути обережним, щоб в процесі розвитку емпатії учнів не перейти до примітивного моралізаторства, або ж намагаючись використати виховний ресурс історичного знання не втратити останнє. Це вимагає гармонійно поєднувати завдання на отримання історичної інформації з історичного документу з питаннями на розвиток емпатії учнів.
Розвиток емпатії учнів, як окремий випадок виховання емоційної культури учнів, є проявом величезної проблеми сучасного навчання історії, яку прийнято іменувати «олюднення історії». Учні повинні знати не тільки політичних діячів, але й вивчати повсякденне життя «простої людини» в різні епохи. Навчання ж учнів емпатії під час роботи з історичними документами особистісного характеру сприятиме кращому розумінню й глибшому усвідомленню історичної епохи через співпереживання, проникнення в суб’єктивний світ іншої людини.
Використана література
1.     Задорожна Л.В. Методика використання історичних документів на уроках історії України в загальноосвітній школі. Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.02 / Л.В. Задорожна; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2005. — 19 с. — укp. // Режим доступу до матеріалу: http://disser.com.ua/contents/22810.html
2. Гнезділов Д.Ю. Проблема емпатії в психологічній науці // Режим доступу до матеріалу: http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/598  
3. Релігійна багатоманітність та міжкультурна освіта: посібник для школи / за ред. Джона Кіста / Пер. з англ. – Львів: ЗУКЦ, 2008. – 160 с.
4. Пометун О. Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. – К.: Ґенеза, 2005. – 328с.
5.     Разом на одній землі. Історія України багатокультурна // Нова доба. – 2011. – №1. – С.29–36.  

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...