Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

28 січня 2012 р.

ЕВОЛЮЦІЯ ВИДІВ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Вітаю всіх відвідувачів! Пропоную своє дослідження історичного розвитку видів позбавлення волі


Сторчак Н. А. Еволюція видів позбавлення волі / Н. А. Сторчак // Сучасний вимір держави та права : зб. наук. праць / ред. В. І. Тєрєнтьєв, О. В. Козаченко. – Миколаїв : Іліон, 2008. – С. 416-418.

Позбавлення волі (ув’язнення) як покарання, спрямоване на свободу, відноситься до найдавніших, воно завжди визнавалося одним з основних засобів утримання злочинності в певних рамках і тому одним з найсуттєвіших аспектів його застосування є належне врахування еволюції форм його прояву. Проблемам розвитку та зміни видів цього покарання приділяли увагу чимало фахівців з кримінального та кримінально-виконавчого права, зокрема, І. Ной, М. Бажанов, А. Дзигарь, О. Джужа, Л. Мостепанюк, О. Пташинський, Ю. Соцький, М. Хавронюк. Дослідження в цій сфері, крім доповнення уявлення про історію позбавлення волі, дає змогу поглиблено вивчати сутність, зміст, об’єкт, строки даного покарання, його соціальну роль, тенденції карної політики і т.п., що вказує на доцільність роботи над поставленим питанням.      
Сучасне законодавство України не виділяє видів позбавлення волі, хоча вони мали місце завжди і на сьогодні об’єктивно існують.  Аналіз джерел свідчить, що в процесі розвитку держави, її репресивного апарату види (форми) даного покарання змінювалися від їх урізноманітнення та збільшення карального навантаження до залишення, з огляду на сьогодення, лише необхідних видів та мінімізації страждань засуджених.
Так, наприклад, для доби Руської Правди характерні три види ув’язнення: «в погреб», «поруб» - в земляну тюрму; «в железа» - в кайдани; «в дибу». Причому два останні види іноді використовувалися як засоби попередження втеч з-під варти через примітивний устрій земляних тюрем і відсутністю належним чином організованої охорони. На Січі, крім сидіння закутих в кайдани або колодки злочинців у ямі, практикувалися також такі види позбавлення волі, як прикуття до стовпа або гармати, але все закінчувалося побиттям киями [6, c.43, 48].
Згідно з Указом Петра І від 22 червня 1703 року до системи покарань увійшов новий вид позбавлення волі — каторжні роботи. Зміст цього покарання по­лягав у режимі відбування покарання в умовах суворої ізоляції, використанні праці засуджених на важких фізичних роботах — будівництві шляхів, морських портів, фортифікаційних укріплень. Закон «Установи для управління губерній» 1775 року до тюремного ув'язнення та като­ржних робіт додав ув'язнення в робочо­му та смиренному домі.
Після реформи системи покарань та ор­ганів, які їх виконують, нормами «Уложения о наказаниях уголовных и исправительных» в редакції 1885 року передбачалося існування тюремного ув'яз­нення, арешту, каторжних робіт, направлення у виправно-арештантські роти та у виправно-виховні заклади для неповнолітніх. Установами виконання позбавлення волі, зокрема, були тюрми, арештантські відділення, покірні будинки, пересильні тюрми, військові тюрми, тюрми для неповнолітніх, інвалідні тюрми, політичні тюрми, окремі тюрми для неспроможних боржників і для військовополонених [13, с.18-119; 12, с.10]. За «Уголовным уложением» 1903 року передбачалося п’ять видів позбавлення волі – каторга, виправний будинок, фортеця, тюрма та арешт [11, c.68].
Кримінальний кодекс РСФСР 1922 року вказував на два види позбавлення волі – позбавлення волі із суворою ізоляцією та без такої. В 1922 році декретом ВЦВК запроваджене ув’язнення до табору для примусових робіт у місцях виселення, в 1929 році постановою ЦВК та РНК СРСР оформлене позбавлення волі у виправних таборах віддалених місць СРСР. В 1956 році визнане за недоцільне подальше існування виправно-трудових таборів, які відповідно були реорганізовані у виправно-трудові колонії  [11, c.69; 12, с.14, 19; 6, с.68].
В подальшому радянська кримінально-правова теорія, базуючись на чинному законодавстві, зокрема «Основах уголовного законодательства» (в редакції 11.07.1969р.), досліджувала такі види позбавлення волі, як позбавлення волі з відбуванням у виправно-трудовій колонії, позбавлення волі з відбуванням у тюрмі, позбавлення волі з відбуванням у виховно-трудовій колонії. Виправно-трудові колонії поділялися на колонії загального режиму, посиленого режиму, суворого режиму, особливого ре­жиму та колонії-поселення. В тюрмах встановлювалося два види режиму – загальний та суворий. Виховно-трудові колонії поділялися на колонії загального режиму та посиленого режиму [8, c.69; 4; 1, c.148-157].
Аналогічні положення були закріплені в ст.25 Кримінальному кодексі УРСР 1960 року. В 2000 році цей кодекс був доповнений статею 25-2, якою передбачалося довічне позбавлення волі, яке встановлювалося за вчинення особливо тяжкого злочину і застосовувалося у спеціально передбачених випадках, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк [4]. Таким чином, зявилися два самостійні види покарання  - позбавлення волі на певний строк (строкове) та довічне позбавлення волі (безстрокове). Це знайшло відображення і у Кримінальному кодексі України (далі КК УКраїни) 2001 року. 
  Отже, в буквальному розумінні змісту нашого законодавства такого виду покарання як «позбавлення волі» не існує, а є позбавлення волі на певний строк (за загальним правилом від 1 до 15 років, а для неповнолітніх – від 6 місяців до 10 років - ст.ст.63, 102 КК України) та довічне позбавлення волі, строк якого у вироку суду не вказується (ст.64), які за змістом ст.51 КК України відокремлені одне  від одного (відповідно п.11 та п.12 ст.51) [5, с.16, 20, 34]. Виконуються ці покарання у виправно-трудових та виховних колоніях.
Питання співвідношення строкового та безстрокового позбавлення волі можна вирішити на користь визнання терміну «позбавлення волі» родовим, що сьогодні проявляється в існуванні двох різновидів відповідного покарання. Зіставлення їх основних ознак вказує, що за відмінності в їх тривалості та дещо більшому обсязі правообмежень при довічному позбавлені волі і, відповідно, його каральному потенціалі, все ж існує єдність змісту та об’єкту покарання. До речі, Л.О.Мостепанюк, яка досліджує довічне позбавлення волі, вважає його  різновидом позбавлення волі [10, c.155]. Подібної думки й А.Л.Дзигарь, який вважає, що такі різновиди позбавлення волі як довічне позбавлення волі та арешт виділені в законодавстві в самостійні види [2, c.116]. 
Порівняльно-правовий аналіз свідчить, що є певні національні особливості видів позбавлення волі, в тому числі за строками, та практики їх застосування. Так, в деяких країнах, крім тюремного ув’язнення, передбачений також більш суворий вид позбавлення волі - каторжна тюрма, наприклад, в Швейцарії його призначення можливе строк від 1 до 20 років. Особливістю англійського кримінального законодавства є те, що конкретний строк тюремного ув’язнення не завжди точно вказаний у статуті. У Франції за кримінально карне діяння, що кваліфікується як злочин, мало місце ув’язнення (за вчинення загальнокримінального злочину) та запроторення (за скоєння політичного злочину) на строк від 10 до 30 років, а за скоєння кримінально карного проступку - тюремне ув’язнення від 6 місяців до 10 років. У Швеції скорочується застосування санкцій у вигляді позбавлення волі та знижується рівень карального впливу - більше 30 років там уже не призначається позбавлення волі на невизначений строк. В США позбавлення волі є одним із найпоширеніших видів покарання, при цьому довічне ув’язнення часто є єдиною і обов’язковою мірою, крім того, не є рідкістю і санкції в 30, 40 років, а по сукупності злочинів чи вироків – 50, 100, 200 років   [9, 171-178; 7, 164-166].
В літературі у зв’язку з аналізом строків позбавлення волі виділяють тривалий та короткостроковий види цього покарання. Такий поділ є умовним, але досвід застосування коротких (до 1 року) та тривалих строків позбавлення волі виявив чимало проблем, що породжувало відповідні дискусії [2, c.136; 1, c.142; 8, c.80].
Серед багатьох пропозицій з вдосконалення механізму застосування короткострокового позбавлення волі найбільш перспективними виявилися пропозиції М.І.Бажанова по встановленню мінімального строку позбавлення волі в 1 рік, введенню покарання у виді обмеження волі, арешту «в кінці тижня», ширшому передбаченню в санкціях статей КК покарань, не пов’язаних із позбавленням волі [1, c.143], а також пропозиція Н.А.Стручкова іменувати «надкороткострокове» позбавлення волі (до 6 місяців) арештом [2, c.136]. В сучасному українському законодавстві та практиці його застосування проблема короткострокового позбавлення волі не є наріжною, адже новий для нашого законодавства вид покарання – арешт – як раз її вирішує: його строк становить від 1 до 6 місяців, а режим його відбування суворіший за позбавлення волі.
Що ж стосується проблеми тривалого позбавлення волі, то вона стає дедалі актуальною. Через зафіксовані недоліки тривалого строку цього покарання в літературі ставиться питання про зниження його максимуму до 5 чи 10 років [14, c.63; 1, c.147]. В санкціях КК України в рамках глобального процесу гуманізації покарання строки позбавлення волі поступово знижуються. Про це свідчать, зокрема, зміни до КК України, внесені Законом України від 15.04.2008р., що в 9-х випадках знизили верхню і нижню межу позбавленню волі, в 4-х випадках – верхню межу і в 2-х випадках – нижню межу [3]. До того ж, при призначенні судом конкретного строку позбавлення волі в межах санкції врахуванню підлягають принципи економії кримінальної репресії, доцільності і гуманізму, та й можливості реального скорочення строків позбавлення волі є досить широкими – ст.ст. 75, 79, 81, 83-87 КК України.
Вищерозглянуті аспекти позбавлення волі засвідчують зменшення переліку його різновидів в ході історичного розвитку кримінального права, що тим не менш є показником прогресу інституту позбавлення волі відповідно до принципів сучасної кримінальної політики і тенденцій соціального прогресу в цілому, що обумовлює зміни в обсязі застосування покарань, формах їх прояву, змісті, об’єкті, цілях та, відповідно, і видах.

Література:
  1. Бажанов М.И. Назначение наказания  по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, Голов.изд-во, 1980. – 216с.
  2. Дзигарь А.Л. Уголовные наказания: эволюция и перспективы: Монография.  - Краснодар, 2001. – 201с. 
  3. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008р. // http://www.infodisk.com.ua/laws.htm.
  4. Кримінальний кодекс України від 28.12.1960р. // http://www.infodisk.com.ua/laws.htm.
  5. Кримінальний кодекс України. – К.: Видавничий дім «Скіф», 2008. – 156с.
6.       Кримінально-виконавче право України: (Заг. та Особл. частини): Навч. посіб./ За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 298с.
  1. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право Зарубежных стран (Англии, США,Франции, Германии). Учебное пособие. – М.: Издательстов «Зерцало», 1998.
  2. Курс советского уголовного права. Часть общая. В 6-ти т. Ред. коллегия: А.А.Пионтковский и др. – М.: «Наука», 1970. – Т.3. Наказание. – 350с.
  3. Малиновский А.А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права. М.: Межд. отношения, 2002. – 545с.
  4. Мостепанюк Л.О. Довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. − Київ, 2005. − 195 с.
11.   Ной И.С. Теоретические вопросы лишения свободы. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1965. – 167с.   
  1. Пташинський О.Б. Пенітенціарна система України. - К.: Інститут держави і пра­ва ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - 204 с.
13.   Соцький Ю. Позбавлення волі в системі кримінальних покарань України (історичний, правовий та соціальний аспекти)// Право України. – 2003. - №9. – С.118-120.
  1. Чучаев А.И., Абдрахманова Е.Р. Лишение свободы и проблемы его реализации: Учебное пособие. – Ульяновск: УлГУ, 1996. – 124с.

2 коментарі:

  1. Дякую Ніно Анатоліївно за статтю. Прочитав з інтересом. Не думав, що у Швейцарії існує каторжна тюрма.

    ВідповістиВидалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...