Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

19 жовтня 2012 р.

Що робити?

На мою думку, наші уроки історії страждають історією.Аргументуючи малою кількістю годин, вчитель( у рамках програми) буквально "втоплює" учня в морі історичної інформаці: хто, що, коли, де, для чого, до чого призвело, хто винен, хто герой тощо. Вчитель часто забуває про те, що в принципі-то історія не така вже і цікава, бо що може бути пізнавального, духовного в ланцюгу постійних війн, кривавої конкуренції, конфронтації людей, жорсткій експлуатації, нецивілізованим звичаям. Тільки останнім часом в підручниках з'явився матеріал про повсякденне життя людей, виданий посібник по історії повсякденності. Однак,.. однак наш підхід залишається в основному незмінним - політична історія, мета - знання, дороговказ - ЗНО.
Забуваємо про те, що математика потрібна математикам, фізика - фізикам, історія - історикам. А в яких масштабах потрібні історичні знання програмісту, фермеру, медсестрі, майбутньому доктору технічних наук? Ви скажете, що конче необхідні з точки зору виховання патріотизму, громадянської позиції тощо. А чи не плутаємо ми тут історію з громадянознавством? Нормативно записано, що метою історичної освіти є розвиток особистості, одним із основних завдань - розвиток історичного, критичного мислення. Поєднайте поняття - історія, як предмет, розвиває МИСЛЯЧУ ОСОБИСТІСТЬ. Тому завданням є(який гріх!) не НАВЧИТИ історії, а ВИКОРИСТАТИ  історичний матеріал для розвитку. Ату! його, ату! Покладемо руку на наше зболіле вчительське серце і скажемо чесно: ми знаємо історичні факти тому, що є вчителями історії, а якби ми стали, наприклад, працівниками банку з вищою фінансовою освітою чи мали б диплом нашої "аграрки", щоб ми знали про "хлопоманів", ОУН(чи може ООН), що б нам говорили такі слова, як Міхновський, верв тощо, особливо років через 20 після школи(НЕ ЗАБУВАЄМО- ОСОБИСТІСТЬ РОЗВИВАЄТЬСЯ ВСЕНЬКЕ ЖИТТЯ). І памятали б ми Рішельє по М. Боярському, а стародавню історію Китаю - по Великій стіні, а про реформи імператорів - зась.І це нормально!
Повернусь до початку. Так, ЩО Ж РОБИТИ?

1 коментар:

  1. З основними тезами статті цілком погоджуюсь: акцентованість процесу навчання на змісті історичного матеріалу; захоплення політичною складовою історичного матеріалу тощо. З іншими ні. Про що йде мова. Ми не можемо сьогодні відмовитися від навчання історії з метою розвитку громадянської компетентності (це одна із ключових компетентностей) оскільки наповнювати громадянознавчим змістом викладання свого предмету повинен кожен педагог. Існують чотири моделі громадянської освіти: предметна, міжпредметна, організація шкільного життя, організація позашкільного життя. В нинішніх умовах ми можемо реалізовувати так чи інакше тільки останні три. Сьогодні в школі громадянська освіта, як обов'язковий предмет, викладається тільки в початковій школі. Факультативи з громадянської освіти майже повністю знищені.
    По-друге, ми до сьогоднішнього дня розмірковуємо в межах знаннєвої парадигми освіти й весь час переймаємося тим, що учні дуже мало знають. Існує кардинальна відмінність між інформацією й знаннями. Знання - це засвоєнні особистістю стратегії й смисли, які знаходять своє відображення в системі цінностей. Вчитель не може "передавати" знання, оскільки процес перетворення інформації на знання повністю внутрішній. Вчитель може тільки створювати умови для формування знань. Сьогодні учні повинні вміти знаходити й опрацьовувати інформацію, а не накопичувати й зберігати її у своїй свідомості. На будь яке питання вчителя можна протягом однієї хвилини, за допомогою телефону, знайти величезні гори інформації.
    Що робити? Навчають в школі не підручники, засоби й технології, а вчитель. Є гарний вислів М. Ганді: "Якщо Ви бажаєте мати зміни в цьому житті, станьте самі цими змінами, які ви хочете мати". Думаю, Вікторе Анатолійовичу, що на своїх уроках Ви навряд чи обтяжуєте учнів другорядними фактами, а скоріше за все навчаєте їх мислити.
    Дуже часто колеги скаржаться на недосконалість нормативних документів: програм, стандартів тощо. Існує гарне гумористичне положення, що недосконалість й дурість законів пом'якшується їх тотальним невиконанням. Отже, кожен із нас несе персональну духовну відповідальність за те, що відбувається на його уроках. Він або "виконує програму", або ж навчає й виховує дітей.
    В будь якому випадку нам потрібно об'єднуватися. Пам'ятаєте гасло:"Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" Думаю, що це був перший заклик до використання мережевих технологій в процесі навчання. Жартую, звичайно, але в той же час говорю цілком серйозно. Без використання мережевих технологій ми приречені на дикість. Сьогодні інформаційне суспільство, про яке ми постійно говоримо на уроках історії, поступово переформатовується в новий тип - мережеве. Погляньте, на модуль "Чат". Чи помітили Ви, яку кількість повідомлень залишили блогери з інших країн, які навряд чи знають українську мову? Сформувався новий тип людини з високим рівнем мережевої культури. Ми ж спромоглися тільки на використання соціальних мереж. В сфері навчання проблема використання Інтернету не ставиться взагалі. Але, якщо після занять, залишилося бажання опублікувати свій власний пост, це означає, що "процес пішов". Саме з такою надією, ми й переіменували блог в "Мережевий щоденник".

    ВідповістиВидалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...