Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

28 листопада 2012 р.

Витоки кримінального законодавства України

    Витоки кримінального законодавства України сягають давнини — часів Київської Русі, приблизно 1016-1054 рр., коли князем Ярославом Мудрим була створена «Руська Прав­да». Вона стала першим кодифікованим актом держа­ви, що містив кримінально-правові норми щодо захисту вільної особи та її власності.
За тих часів закон не вживав поняття «злочинне діяння». Останнє розцінювалося як «лихо» або «лиха справа», а сам злочинець визнавався «лихою люди­ною».
Кримінальне право того часу додержувалося в основ­ному давнього слов'янського звичаю помсти за злочини та нанесену майнову кривду, право помсти було передбачено ст. 1 Розширеної редакції Руської Прав­ди. У ній зазначалося, якщо вільна людина вб'є вільного, то мститися за вбитого має брат або батько, або син, або племінник (небіж) від брата або від сестри. Якщо ж нікому буде помститися, то вчиняється на користь князя стягнення за вбитого княжого мужа (боярина) або княжого тіуна (прикажчика) 80 гривень. Якщо вбитий буде русин або княжий воїн, або купець, або боярський прикажчик, або церковна людина, або слов'янин, то стягу­валося за вбитого 40 гривень. За вбивство вищих представників княжої адміністрації допускалося  вбивство убивці на місці вчиненого злочину одразу, без суду.
З усіх видів недоторканності особи найбільш тяжким вва­жалося заподіювання каліцтва. До найтяжчих злочинів відносилия й підпал двору або споруди для збереження врожаю поля, а  також крадіжка. Ст. 36 Розширеної редакції надавала право вбити нічного крадія, виявленого на місці злочину, а за вбивство зв'язаного кра­дія стягувалося 12 гривень на користь князя.
За вчинені злочини в основному передбачалося покаран­ня у вигляді штрафу різних розмірів — «віри», який стягувався на користь князівської скарбниці. Так, за вбив­ство представника нижчої княжої адміністрації штраф ста­новив 12 гривень, за вбивство смерда — 5 гривень, за вик­радення холопа — 12 гривень. Відтин руки або позбавлен­ня можливості користуватися нею передбачало штраф роз­міром 40 гривень.
Конкретною особою злочину могла бути будь-яка вільна людина, крім холопа (холопи були людьми підневільними, і за їх дії відповідав господар). Разом з тим відповідати за вбивство могла й громада, якщо вбивство вчинене на її території невідомим злочинцем або відомим, якого вона відмовлялася видати князю. Якщо член громади вчинив вбивство при розбої, то громада була зобов'язана вида­ти злочинця разом із сім'єю княжому суду на «поток і разграблєніє», що полягало у позбавленні особистих та май­нових прав, тобто у вигнанні з краю та позбавленні майна, а якщо майна не вистачало на покриття штрафу, то вбивцю поневолювали, а сім'ю продавали у холопи.
Руська Правда передбачала прообраз інституту співучасті у вчиненні злочину, оскільки міра покарання залежала від того, чи був вчинений злочин однією особою, чи кількома. Було започатковано й інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності. Так, громада не платила штрафу (дикої віри), якщо на її території було знайдено лише людські кістки (скелет) або труп людини, яку ніхто не знав.
(За матеріалами: Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. — К.: А.С.К., 2008. — 352 с.)

1 коментар:

  1. Цікаво, чому вважається, що право часів Київської Русі було достатньо гуманим?

    ВідповістиВидалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...