Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

12 листопада 2012 р.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ ТА БАГАТОЕТНІЧНОСТІ ЯК СКЛАДОВА СУТНОСТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Сторчак Н. А. Забезпечення полікультурності та багатоетнічності як складова сутності сучасної української держави // Збірка матеріалів  обласної науково-практичної конференції «Полікультурність та багатоетнічність у вітчизняній історії: інноваційні підходи до реалізації змісту історичної освіти». – Миколаїв : ОІППО, 2011.


УДК 304.2  
                                                Сторчак Ніна Анатоліївна

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ ТА БАГАТОЕТНІЧНОСТІ ЯК СКЛАДОВА СУТНОСТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Україна належить до держав із полікультурним середовищем, що формувалося на її теренах протягом століть. Одне покоління залишало після себе культурні традиції, інше, удосконаливши їх, передавало наступним, причому це відбувалося в умовах співіснування різноетнічних груп.
Сучасна соціально-культурна та соціально-політична ситуація в Україні характеризу­ється глибоким переосмисленням минулого, активізацією історичної пам’яті як невід’ємної частини суспільної свідомості, загальним процесом формування громадянського полікультурного суспільства. Як раз у руслі становлення в Україні громадянського суспільства, що є основою для побудови правової держави (а така мета ставиться за Конституцією України), доцільним є розгляд питань, пов’язаних із зміною сутності сучасної держави та впливом на указані процеси культурної та національної багатоманітності, що й ставиться за мету дослідження у даній роботі.
До речі, змістовно полікультурність та багатоетнічність (поліетнічність) тісно пов’язані. Чимало дослідників визначають полікультурність суспільства через функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот, з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності [1, с.6; 3, с.8; 15, с.40-41].
Актуальність теми дослідження підтверджує визнання принципу полікультурності одним з важливих принципів виховання громадянина [1, с.4], а в свою чергу важливою передумовою полікультурної освіти є становлення і розвиток громадянського демократичного суспільства. Не можна не бачити безпосереднього зв’язку процесу формування в Україні правової соціальної держа­ви із становленням демократичної політико-правової культури суспільства, підвищенням загальнокультурного потенціалу народу, на що впливає розвиток самобутності різних національностей. Нині в умовах нових історичних реалій, коли переоцінюється минуле нашого народу, роль окре­мих етнічних груп, які проживають на українській території, значно зростає. На зміну асиміляційній політиці прийшло усвідомлення важливості етнічного розмаїття як необхідної умови культурного багатства і стабільності держави. Ідеї толерантності, терпимості, інтеграції культур, вироблення спільних людських гуманістичних цінностей стали орієнтирами держав ХХІ століття [12]. У сучасних умовах вони стають одними з наріжних при визначенні сутності державної організації суспільства.  
Взагалі, сутність держави є тим головним, визначним, що обумовлює її об’єктивну необхідність у суспільстві і пояснює, чому суспільство не може існувати і розвиватися без держави. Якісні зміни у житті суспільства невідворотно ведуть до зміни сутності держави, її діяльності, цілей та завдань. За останні десятиліття значно посилився демократизм та плюралізм суспільного життя, засади рівності та соціальної справедливості, свобода особи. Будучи, як і раніше, головною керуючою системою суспільства, держава починає все більше перетворюватися на механізм подолання соціальних протиріч, врахування і координації інтересів різних груп населення, проведення у життя рішень, які б підтримувалися різними верствами населення. Суттєво змінюється роль держави і на міжнародній арені  - її зовнішня діяльність потребує взаємних поступок, компромісів, розумних домовленостей з іншими державами. 
Таким чином, сучасна держава стає інституціоналізованою організацією громадянського сус­пільства, яка забезпечує його полі­тичний, соціально-економічний, ду­ховний, інформаційний і екологіч­ний розвиток, причому в умовах глобалізаційних процесів.
Однією з особливостей Української держави є те, що у ній втілюються інтереси багатоманітного громадян­ського суспільства, різного за своїм національним, мовним, конфесійним і політичним складом, культурою та традиціями. Свого часу утвердження національної державності в 1991 році стало можли­вим, зокрема, за рахунок раціо­нальних компромісів між різними національними, політичними, кон­фесійними та іншими соціальними групами.
У зв’язку із цим яскравіше за все досліджувані аспекти полікультурності та поліетнічності проявляються у конституційному законодавстві. А взагалі-то, розвиток правового забезпечення полікультурних та поліетнічних інтересів населення України у відбувався через достатньо численну кількість законодавчих актів. Вони спираються на принципи Загальної декларації прав людини 1948 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 року, Європейської хартії регіональних мов і мов меншин 1992 року, Рам­кової конвенції Ради Європи про захист національних меншин 1995 року, Гаазьких рекомендацій щодо прав національних меншин на освіту 1996 року, Рекомендацій з мовних прав національних меншин 1998 року та ін. [2, с.635; 19, с.183].
Поліетнічність української державності відображена передусім у преамбулі Конституції України, причому вважається, що її текст свідомо сформульовано таким чином, щоб вона сприяла консолідації ук­раїнського суспільства, а, отже, й досягненню міжнаціональної злагоди і толе­рантного ставлення представників різних національно-етнічних спільнот один до одного [19, с.185]. Отже, у преамбулі  зокрема йдеться про те, що Конституція приймається від імені народу України - громадян всіх національностей, а  також  йдеться про одне з визначальних колективних прав - право на самовизначення, причому його суб'єктами названо й українську націю, й одночасно український народ.
Крім цього, у Конституції України дістала відображення політика держави у галузі мови, закріплено обов'язок держави сприяти консолідації і розвитку української нації, її історичній свідомості, традиціям і культурі, а також розвитку етнічної, культур­ної, мовної і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних мен­шин України, проявляти піклування про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст.ст.10, 11, 53).
Закріплені принцип політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст.15); рівність  прав  і свобод громадян, зокрема, незалежно від за ознаками раси,  кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, етнічного походження, за мовними або іншими ознаками (ст.24); право  на  свободу світогляду і віросповідання (ст.35); право на свободу об'єднання  у  політичні  партії  та  громадські  організації, на участь у професійних спілках (ст.36); охорона і збереження культурної спадщини (ст.54); визначення територіального  устрою  України з урахуванням етнічних і культурних традицій регіонів (ст.132) тощо [13].
Вищенаведені основи конституційного ладу України мають досить велике значення для становлення державності українського народу, формування його національної самосвідомості на демократичній основі, вироблення сучасної національної ідеї, яка б стала консолідуючим фактором.
Крім Консти­туції України, правовою основою етнонаціональної політики України є Декларація прав національностей України та Закон України «Про національні меншини в Україні». Відповідно до них громадяни України мають право  вільно  обирати  та відновлювати національність. Українська  держава  гарантує  всім  народам, національним групам,  громадянам,  які  проживають  на  її  території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Держава гарантує національним  меншинам  право  на збереження  життєвого  середовища  у  місцях  їх  історичного й сучасного  розселення. Держава гарантує всім національним  меншинам  права на національно-культурну автономію. Пам'ятки історії і культури національних меншин на  території України охороняються законом [4; 9].
Забезпечення релігійної свободи здійснюється за допомогою Законів України "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про альтернативну (невійськову) службу", Указ Президента України  "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" від 04.03.1992 № 125, Постанова Кабінету Міністрів України "Про умови передачі культових будівель - визначних пам'яток архітектури релігійним організаціям" від 14.02.2002  № 137 тощо.
Зокрема, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачає, що ніхто  не  може  встановлювати  обов'язкових переконань і світогляду, не допускається будь-яке примушування  при  визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або  неучасті  в  богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії (ст.3). В офіційних   документах   ставлення   громадянина   до  релігії  не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи  непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так  само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом (ст.4) [6].
Розвиток політичної культури та участь громадян у житті суспільства та держави забезпечується Законами України «Про об'єднання громадян», "Про політичні партії в Україні", "Про молодіжні та дитячі громадські організації",  "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про благодійництво та благодійні організації", Положенням про прядок легалізації об’єднань громадян, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 № 140 тощо.
Для забезпечення полікультурності та поліетнічності Закон України «Про об'єднання громадян», зокрема, передбачає обмеження на створення і діяльність об'єднань громадян, коли їх метою є розпалювання національної та релігійної ворожнечі, обмеження загальновизнаних прав людини (ст.4). Втручання державних органів та службових  осіб  у  діяльність об'єднань громадян не допускається, крім  випадків,  передбачених Законом, а деяким всеукраїнським  громадським  організаціям держава надає матеріальну допомогу (ст.8) [10].
Основи законодавства України про культуру визначають принципи культурної політики в Україні. У руслі забезпечення полікультурності та поліетнічності серед них  можна виокремити: визнання культури як одного із головних чинників самобутності української  нації  та  національних  меншин,  які  проживають  на території України; утвердження гуманістичних ідей,  високих  моральних  засад  у суспільному  житті,  орієнтація  як  на  національні,  так  і   на загальнолюдські  цінності,  визнання   їх    пріоритетності    над політичними і класовими інтересами; рівність  прав  і  можливостей   громадян    незалежно    від соціального  стану  та  національної  приналежності  у  створенні, використанні та поширенні культурних цінностей; доступність  культурних  цінностей,  усіх  видів   культурних послуг та культурної діяльності для кожного громадянина; всебічне міжнародне культурне співробітництво (ст.2) [18].
До речі, Закон України «Про охорону культурної спадщини» поширює свою дію на сукупність всіх успадкованих  людством  від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини (ст.1). Окремі пам'ятки можуть бути внесені до Списку всесвітньої спадщини (ст.49) [11].
Крім вищенаведених законодавчих актів, питання, пов'язані зі сферою міжнаціональних відносин та полікультурності, регулюються відповідними положеннями Законів України «Про освіту», “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні», «Про місцеве самовряду­вання в Україні» та ін.
Наприклад, за Законом України “Про  освіту” серед основних принципів освіти названі рівність  умов  кожної  людини  для  повної  реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських  духовних цінностей; органічний зв`язок зі світовою та національною історією,  культурою, традиціями; взаємозв`язок з освітою інших країн (ст.6) [7]. У Законі України “Про загальну середню  освіту” є положення про те, що навчання і виховання грунтуються на  загальнолюдських цінностях, полікультурності, інтегративності, на  засадах гуманізму,  демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями  і  народами  в  інтересах  людини,  родини,  суспільства, держави (ст.3) [8].
Культурна та національна багатоманітність сьогодні в Україні охороняється за допомогою засобів юридичної відповідальності, в тому числі встановленими кримінальними санкціями. Наприклад, у Кримінальному кодексі України передбачена відповідальність за пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст.178); незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст.179); перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст.180); незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини (ст.298); знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст.298-1); геноцид (ст.442) [14].
Завдяки вищевказаним нормативним актам закладені століттями полікультурність та поліетнічність українського народу існують та розвиваються. Так, Україна визнається  унікальною державою за своєю народопоселенською палітрою, причому це  результат міграційних процесів азійських і європейських народів впродовж 5 тисяч років [16]. За результатами останнього Всеук­раїнського перепису населення поряд з ук­раїнцями, які складають 77,8% від загальної кількості громадян, в Україні постій­но проживають 130 національностей і народностей (росіяни, білоруси, молдавани, кримські тата­ри, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки та ін.), які є носіями стародавніх і доволі унікальних культур і традицій [19, с.183].
Багатонаціональність Української держави зумовлює полімовність її населення. Поряд з українською мо­вою населення нашої держави користується у повсякденному житті й багатьма іншими мовами. Окрім найбільш поширеної російської мо­ви, громадяни України розмовляють білоруською, молдавською, кримсь­ко-татарською, болгарською, угорсь­кою, румунською та іншими мовами національних меншин.
Національні меншини в Україні є досить активними учасниками соціальних та політичних процесів. Нині діє біля 1,5 тис. органі­зацій, що представляють і захищають права та законні інтереси національ­них меншин. Понад 40 з цих об'єд­нань мають всеукраїнський статус.
Україна, будучи світською держа­вою, водночас залишається багатоконфесійною країною. Сьогоднішня "релігійна мережа України" представлена 55 віросповідальними напрямками, в межах яких діє 33841 релігійна організація. Домінують в Україні православні релігійні ор­ганізації (51,5%). Більше тисячі за­реєстрованих в Україні релігійних організацій репрезентують етноконфесійні утворення, до яких входять представники ісламу, іудаїзму, За­карпатської (угорської) реформа­торської церкви, Німецької єван­гелічно-лютеранської церкви та ін. [17, с.9].
Багатопартійність суспільства та помітну роль у ньому інших виразників соціаль­них інтересів – громадських організацій, в тому числі профспілок, підтверджують кількісні показники - Міністерством юстиції на сьогодні зареєстро­вано 185 політичних партій та 3183 громадських організацій [5].  
Отже, сучасне українське суспільство є полікультурним, оскільки воно об’єднує людей різних національностей з усіма формами взаємодії та взаємовпливів. Саме національна, мовна, конфесійна і політична багатоманітність україн­ського суспільства обумовлює його багатокультурність. Високорозвиненість цієї сфери є потужним джерелом розвитку країни.
Яка ж політична організація дер­жави в умовах багатоманітного суспільства є найбільш оптимальною для реалізації функції національної політики і розвитку державності? Цивілізаційна історія людства засві­дчує відсутність однозначної відпо­віді на це запитання, оскільки кожна держава світу торувала свій історич­ний шлях розвитку. Але очевидним є те, що політично однорідна органі­зація суспільства та держави не стане тут у пригоді.
Природним є те, що бага­томанітність громадянського сус­пільства має бути водночас причи­ною та наслідком існування й діє­вості складної багатофункціональної системи органів державної влади. Ця система має відображати і втілювати легітимні інтереси усіх соціальних груп, які утворюють громадянське сус­пільство України на сучасному етапі його розвитку.
Ідеї багатовимірності (множинності) по­літичної організації у суспіль­стві та державі не відповідає моноцентризм влади [17, с.11]. В Конституції та зако­нах України це вже унеможливлено через визнання принципу рівності усіх суб'єктів політичного життя – державна влада не може бути узурпована, вона здійснюється на засадах її поділу на 3 гілки, основні органи влади є представницькими тощо. Отже, ні парламент, ні глава держави, ні будь-який інший суб'єкт політико-правових відносин в Україні не мають юридичних преференцій у сфері представництва інтересів багатоманітно­го громадянського суспільства.
Подальший розвиток сучасної багатонаціональної та полікультурної Української держави може здійснюватися в руслі оптимізації механізму держави та його системи управління суспільством, зокрема через удосконален­ня механізмів реалізації та гаранту­вання прав людини, концептуальну розробку етнонаціональних проблем та цілісного підходу їх вирішення, набуття позитивного досвіду вирішення проблем взаємовідносин між державою і етносом, розвиток наро­довладдя в Україні, модернізацію си­стеми стримувань і противаг між гілками влади, подолання дуалізму у сфері здійснення виконавчої влади, розширення компетенції місцевого самоврядування тощо.
Мають бути вирішені й інші проблеми законодавчої бази України, зокрема, запровадження нових гарантій реалізації прав національних меншин в Ук­раїні; прийняття спеціальних законів про національно-культурну автономію та про об'єднання громадян, які належать до національних меншин; визначення поняття корінних народів та правове закріплення особливостей їх правового статусу; удосконалення регулювання мовних відносин, в тому числі у межах окремих адміністративно-територіальних одиниць.
Підводячи підсумки дослідження культурної та етнічної багатоманітності українсь­кого суспільства, можна визнати, що вона була одним формуючих чинників політики в Україні з часів здобуття незалежності (у тому числі через свою негармонійність). Безумовним є її вплив на внутрішньополітичну стабільність та громадський спокій у державі, такою ж безумовною є її роль як необхідної умови розбудови громадянського суспільства. Прийняття Конституції України було значним кроком у закріпленні важливості національно-культурних аспектів побудови українського суспільства та держави. Ідея полікультурності одержала державну підтримку і розглядається в контексті інтеграційної ідеології формування сучасного громадянина.
Полікультурність та поліетнічність сьогодні ви­ступають внутрішніми резервами і ресур­сами подальшого розвитку національ­ної державності, джерелом соціального прогресу української нації. Ці ресурси мають бути раціонально використані в інтересах національ­ного державотворення, інакше бага­томанітність громадянського сус­пільства може стати причиною перманентних соціальних і політичних конфліктів та призвести до занепаду та руйнації як громадянського сус­пільства, так і національної держав­ності. Зміцнення ж громадянсько­го суспільства через гармонізацію інтересів його представників є потенціалом розвитку сучасних держав та ре­алізації їх соціально значущих функції.

Література:
1.     Багатокультурність і освіта. Перспективи запровадження засад полікультурності в системі середньої освіти України. Аналітичний огляд та рекомендації / За редакцією О.Гриценка. - К.: УЦКД, 2001. - 53c.
2.     Вітман К.М. Етнонаціональна політика в Україні та Російській Федерації: порівняльний аналіз законодавчої бази // Держава і право. – 2009. - №29. – С.635-639.
3.     Горбунова Л. Освіта в умовах поліетнічного суспільства // Вища освіта України. - 2002. - № 4. - С. 8-15.
4.     Декларація прав національностей України від 01.11.1991// zakon.rada.gov.ua.
5.     Єдиний реєстр громадських формувань  // http://www.minjust.gov.ua.
6.     Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 // zakon.rada.gov.ua.
7.     Закон України “Про  освіту” від 23.05.1991// zakon.rada.gov.ua.
8.     Закон України “Про загальну середню  освіту” від 13.05.1999 // zakon.rada.gov.ua.
9.     Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25.06.1992 // zakon.rada.gov.ua.
10. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 // zakon.rada.gov.ua.
11. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 // zakon.rada.gov.ua.
12. Квасниця І.Ю. Парадигма «полікультурності» в системі національного виховання України // www.spadshina.com/ua.
13. Конституція України // zakon.rada.gov.ua.
14. Кримінальний кодекс України // zakon.rada.gov.ua.
15. Кузьменко В.В., Гончаренко Л.А. Формування полікультурної компетентності вчителів загально-освітньої школи: Навчальний посібник. – Херсон: РІПО, 2006. – 92 с.
16. Моргун В.А. Суспільно-політичні проблеми розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні: історичний аспект // http://masters.donntu.edu.ua.
17. Оніщук М.В. Багатоманітність України як потенціал подальшого розвитку національної державності // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. - №11-12. – С.7-19.        
18. Основи законодавства України про культуру від 14.02.1992 // zakon.rada.gov.ua.
19. Прієшкіна О.В. До питання духовних та національно-культурних аспектів основ конституційного ладу України // Держава і право. – 2009. - №29. – С.182-188.

2 коментарі:

  1. Прочитав статтю з величезним інтересом. Дякую, Ніно Анатоліївно! Колегам, вчителям історії, які проявляють інтерес до цієї теми нагадую, що в середовищі дистанційного навчання (сайт МОІППО, у відкритому доступі викладено курс "Методика навчання історії в умовах багатокультурного суспільства".

    ВідповістиВидалити
  2. Дуже корисна стаття. Ніна, чи можна її поширити? Дякую.

    ВідповістиВидалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...