Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

12 листопада 2012 р.

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ПРО ДИТИНУ ТА ДИТИНСТВО


Українські народні приказки про дітей
 
З хати по нитці – сироті свитина.
Любо й ненці, як дитина в честі.
Нащо ліпший клад, коли в дітках лад.
Не доспи, не доїж, я дитину потіш.
Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів.
Ніхто не бачить і не чує, як сирота плаче й горює.
Потурай малому, то як виросте – буде тебе на старості бити.
Сирітська сльоза не капає дарма.
Умієш дітей родити – умій же їх навчити.
Учи дітей не страшкою, а ласкою.
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Як батька покинеш, то й сам загинеш.
Як не навчиш дитину в пелюшках, то й не навчиш і в подушках.


Деякі сімейні звичаї та обряди, пов’язані з дитиною

Ім'янаречення - давній звичай, пов'язаний з вибором імені для новонародженого. Був відомий також під назвою «йти за іменем» і в основному поширений на Волині, Київському Поліссі, Харківщині. Це найдавніша форма вибору імені, в якому брала участь баба-повитуха. Пізнішою формою було ім'янаречення, пов'язане з хрещенням, - «йти за молитвою».
Зазначені форми ім'янаречення, відрізняючись лише головними дійовими особами ритуалу, за змістом були майже ідентичними. Баба-повитуха або ж повитуха з кумами, чи самі лише куми йшли з подарунками (хлібом, пшоном та куркою) до священика, щоб одержати ім'я. Причому воно обов'язково мало сприяти щастю та благополуччю новонародженого, а таким могло бути або ім'я святого, якого мали відзначати найближчим часом, або ім'я відомої людини.
Звичай надання імені відбивав і певні норми моралі та зви­чаєвого права, наприклад, дитині, яка народжувалася поза шлю­бом, давали негарне (нелюдське) ім'я. Таке ім'я давалося і в тому разі, коли до церкви йшли без дарунків або коли родина новонародженого чимось завинила перед церквою чи громадою. А втім гарне ім'я можна було й випросити у попа за певне підношення.

Хрестини - комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім'ї, общини й християнського світу Розрізнялись декілька варіантів хрестин - переважно народні, суто релігійні та змішані.
Найбільш поширений на Україні останній варіант: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Це знайшло відбиток, до речі, в устале­них висловах: йти на хрестини, йти на хлібосілля, йти на збір.
Переважно релігійний обряд хрестин зберігався в західних районах України - там вважалось: поки дитина була нехрещеною, мати не могла її годувати. Серед гуцулів, наприклад, було заведено, йдучи до церкви, стелити на поріг петик (верхній одяг), на котрий клали дитину. Після того як мати тричі переступала через дитину, кума брала її на руки і виносила у сіни. Там баба клала під поріг ніж, а кума, переступаючи поріг, подавала ніж через вікно. Після цих магічних обрядів куми несли дитину до церкви на хрещення.
В обряді хрестин важливу роль відігравали куми, або другі батьки новонародженого (у церковному варіанті - хрещені батьки), яких запрошував батько немовляти. На Середній Наддніпрян­щині обирали переважно одну пару кумів із близьких родичів, на Волині - дві - три пари як із близьких, так і з далеких родичів, на Поділлі - до п'яти, з родичів і знайомих, на Миколаївщині та в південних областях України - від двох до десяти пар. Тих, хто тримав дитину під хрестом, називали «старшими кумами», а інших «підкумками».
Відмова від кумівства вважалася за гріх. Але й відповідаль­ність у кумів була великою: вони справляли для похресника всі хрестильні обряди, пострижини, весілля. У свою чергу батьки похресника несли кумам пироги, а підростаючі похресники щороку провідували своїх других батьків, несли їм «вечерю».
Після хрестин у церкві куми й сусіди збиралися до хати новонародженого за святковий стіл. Закінчувалися хрестини відвіданням кумів батьками новонародженого, які приносили у дарунок сім хлібів і полотно. У гуцулів хрестини закінчувалися тим, що хрещені батьки дарували похресникові до весілля коня, корову чи овець. Від цього між кумами і батьками дитини встановлювалися свояцькі стосунки.

Пострижини - традиційне відзначення річниці від дня народження дитини. На цей ювілей обов'язково запро­шували повитуху та хрещених батьків. Посеред хата на долівці простилали вовною догори кожух (як обереговий знак), садовили на нього хлопчика, і названий батько вистригав сво­єму похресникові трохи волосся навхрест.
У гуцулів такий об­ряд називався обтинанням (рубанням, обрубуванням) і прово­дився двічі: через місяць після народження (як знак прилучення дитини до роду) і в рік повноліття, символізуючи перехід підлітка до нового соціального стану. У більш давні часи обтинання виконували сокирою, пізніше для цього використовували ножиці.
Дівочий різновид пострижин - це обряд заплітання (на Закарпатті воно проводилося через п'ять років після народ­ження) - урочисте плетення навхрест перших кісок. Для цього ритуалу батьки запрошували хрещену мати, якій дарували калача та хустку

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...