Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

8 квітня 2013 р.

Нова навчальна програма з історії: стратегічні перспективи та вимоги до організації уроку історії

З повним текстом статті можна ознайомитися в журналі "Історія та правознавство". - 2013. - № 6. - С.6-11., або ж на cайті автора. 

          З 1 вересня 2013 року набирає чинності нова навчальна програма з історії для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Це в черговий раз змушує вчителів історії шукати відповідати на питання: «Чим нова навчальна програма з історії відрізняється від попередньої? Як вчителю історії планувати урок за новою навчальною програмою?». Отож в цій статті ми спробуємо подати власні варіанти відповідей на поставлені запитання.
З 2010 року реформування вітчизняної освіти призвело до напрацювання цілого пакета нормативних освітянських документів національного значення: Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, Державної цільової соціальної програми «Сто відсотків», Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти тощо.
Поява нової навчальної програми зумовлена прийняттям саме нової редакції Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, адже навчальна програма – нормативний документ, що конкретизує для кожного класу визначені Державним стандартом результати навчання відповідно до освітньої галузі або її складової, деталізує навчальний зміст, у результаті засвоєння якого такі результати досягаються, а також містить рекомендації щодо виявлення та оцінювання результатів навчання.
Потрібно зауважити, що сьогодні у всьому світі відбувається перенесення акцентів із запам’ятовування фактів на застосування знань та навичок, що більше відповідає інформаційному суспільству та економіці, що базується на знаннях. Це вимагає впровадження у практику навчання принципово нового типу програм. Наприклад, у 2010 році у Нідерландах жваво і гаряче дискутувалася  реформа шкільної історичної освіти. Цій темі був присвячений окремий тематичний день щорічної конференції європейської асоціацій викладачів історії EUROCLIO. Наскільки важливими для суспільства Нідерландів видалася реформа шкільної історичної освіти свідчить той факт, що концепцію історичної освіти розглядав парламент [1].
Альтернативою програм, орієнтованих на зміст навчання, є програми, спрямовані на набуття досвіду. У програмах цього типу зміст подається у дуже загальному вигляді, проте докладніше розписані розумові операції, які мають виконувати учні під час навчання. Ключовою ідеєю таких навчальних програм є те, що вони спрямовують процес планування навчання шляхом точнішого опису його очікуваних результатів, що дає можливість зробити навчальний процес більш контрольованим. Такі програми тісно пов’язані зі стандартами освіти, оскільки побудовані за тією самою логікою й відрізняються один від одного ступенем деталізації [2].
Навіть побіжний погляд на зміст нової навчальної програми з історії дозволяє говорити про те, що її автори намагалися реалізувати подібні ідеї на практиці. Структура нової програми зовні є подібною до структури нині діючої програми з історії: 1) пояснювальна записка із вступом з визначенням мети і завдань шкільної історичної освіти, характеристикою структури навчальної програми, визначенням особливостей організації навчання учнів історії за новою програмою; 2) короткої характеристики окремих навчальних курсів; 3) зміст історичного навчального матеріалу, структурований за темами; 4) переліком державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

    Разом з тим помітно, що в новій навчальній програмі з історії, в її концептуальній складовій, відбулося певне зміщення акцентів (див. таблицю 1).

       Отже, ми бачимо, що в новій навчальній програмі з історії чітко визначено мету навчання історії в школі та чіткіше окреслені завдання шкільної історичної освіти, а також розширено перелік змістових ліній історичного навчального матеріалу. Разом з тим збереглася хронологічно послідовна лінійна система шкільної історичної освіти та основні методологічні підходи на яких було побудовано програму.  

   У новій навчальній програмі з історії навчальний зміст усіх курсів розвантажено шляхом відмови від деталізації змісту курсів історії та формування більш збалансованої структури навчальних курсів. Замість цього розширився перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, що в цілому відповідає задекларованій позиції, що з психолого-дидактичного погляду програму побудовано на поєднанні особистісно- орієнтованого, діяльнісного та компетентнісного підходів до навчання. На рівні вивчення першої теми в 5-му класі це має такий вигляд (див. табл. 2).
       Для набуття школярами історичної та інших компетентностей окремою структурною складовою програми вперше стають спеціальні практичні уроки – практичні заняття. Практичне заняття – форма навчального заняття, при якій педагог організовує детальний розгляд учнями окремих теоретичних положень навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання учнями відповідно сформульованих завдань.
На таких заняттях передбачається здебільшого самостійна робота учнів над певним аспектом змісту теми з використанням різноманітних джерел знань (підручників, у яких уміщено необхідні історичні джерела, як текстові, так і візуальні), довідкових матеріалів, завдань, Інтернет-ресурсів, фондів музеїв, місцевих історичних пам’яток тощо). У Пояснювальній записці до програми зазначено, що під час практичного заняття вчитель виконує роль консультанта, надаючи учням необхідну допомогу відповідно до їхнього віку та пізнавальних можливостей [3].  
    В нових підручниках з історії відповідний матеріал для проведення практичних занять виступатиме як окремий параграф, отже вчителю не потрібно буде хвилюватися з приводу пошуку відповідних джерел, чи продумувати загальний план проведення практичного заняття. Але це зовсім не означає, що вчитель повинен механічно переносити методичну модель практичного заняття закладену до підручника, на свій конкретний урок.
   Від усіх навчальних занять практичні заняття відрізняються своєю спрямованістю на навчання школярів застосовувати отримані знання й уміння в нових навчальних ситуаціях. Практичні заняття прийнято поділяти на такі підвиди: практикуми з розвитку пізнавальних умінь, практикуми з розв’язання пізнавальних завдань, практикуми з перевірки результатів творчо-пошукової діяльності. Отже, в залежності від характеру і змісту практичного заняття, передбачено програмою з історії, вчитель повинен буде вибудувати структуру практичного заняття. Приміром структура практичного заняття метою якого є розвиток пізнавальних умінь приблизно така:
1-й етап – організаційний. На ньому повідомляється тема заняття, його задачі, умови і способи проведення, форми роботи учнів. Якщо необхідно, розподіляються ролі консультантів, експертів, керівників (проблемних) груп.
2-й етап – розв’язання пізнавальних задач. На початку заняття доречно розібрати одну з задач колективно, погоджуючи свої дії зі спеціальною памяткою. Потім учні вирішують інші задачі: самостійно чи в групах за допомогою однокласників чи вчителя.
3-й етап – обговорення готових рішень. Якщо учні працювали в групах, то від їхнього імені виступає спеціально підготовлений доповідач. Весь клас бере участь в уточненні способів розвязання і відповідей, а «експерти» аналізують і оцінюють роботу груп.
4-й етап – підведення підсумків. Учитель разом з учнями оцінює результативність заняття, досягнення школярів у розв’язанні пізнавальних задач нового типу або підвищеної складності, характеризує роботу консультантів і експертів [4].
 Завершуючи нашу коротку розмову про нову навчальну програму з історії, в якості висновку наведемо слова методиста з Великої Британії Джона Гаммера, який своє ставлення до змін в навчальних програмах з історії визначив так: «Успішність у вивченні історії, на моє глибоке переконання, означає вміти використовувати знання і поєднувати їх із навиками, а не запам’ятовувати все більше фактів.  Як ми цього досягаємо і як допомагаємо учням розвивати вміння та навики для використання знань залежать не лише від того, що зазначено у програмі, а насамперед від того, як ми, вчителі історії, підходимо до предмету у класі» [5]. 
 Використана література
  1. Костюк І.     Навіщо шкільній історії Концепція історичної освіти та новий державний стандарт / І. Костюк // Педагогічна думка: науковий журнал. - 2011. - № 4. - С.33-38. 
  2. Баханов К. Учнівські компетенції як складова програм з історії для 12-річної школи // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://www.novadoba.org.ua/publications
  3. Святокум О. Робота з текстовими джерелами на уроках історії в 5 класі. Осмислюючи стратегії роботи за новими навчальними програмами // Історія в сучасній школі. – 2012. - № 10. – С. 38-42.
  4. Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. – К.: Ґенеза, 2005. – С.252. 
  5. Джон Гаммер. Як вміння та навики учнів повинні відображатися у навчальних програмах з історії // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://www.novadoba.org.ua 

1 коментар:

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...