Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

2 червня 2013 р.

Самоосвітня діяльність ефективного вчителя суспільних дисциплін


Самоосвітня діяльність ефективного вчителя суспільних дисциплін

Тоболін В.А., Шевченківська ЗОШ І-ІІІ ст. Жовтневого району Миколаївської області

    Тема самоосвітньої діяльності вчителя, необхідність якої визначають  Закон України «Про освіту» і відомчі нормативні акти, широко висвітлюється педагогічними виданнями. Тому, не витрачаючи читацький час на загальновідомі оцінки ролі самоосвіти, зупинимося на окремих, більш практичних аспектах вказаного завдання.
   Стверджується,що самоосвіта є свідомою діяльністю педагога з метою удосконалення своєї професійної майстерності. Насправді самоосвіта опосередковано впливає загалом на розвиток педагога як особистості, громадянина. В зв’язку з цим доцільно в самоосвітній діяльності виділяти : а) самоосвіту професійну і б) самоосвіту загальну. Звичайно, в практичній площині вказані самоосвітні аспекти зливаються воєдино, що особливо характерно для вчителя-суспільствознавця, для якого всяка нова інформація може бути використана в роботі. З іншої сторони самоосвітню діяльність можна класифікувати як:
а) керовану з боку адміністрації навчального закладу, інших закладів і б)самокеровану, зміст якої залежить тільки від учителя.
    Кілька міркувань щодо керованої самоосвіти. Вона здійснюється через:
·        навчання на курсах підвищення кваліфікації;
·        участь в методичній роботі згідно річного плану школи (методичне об’єднання, творча група, школа молодого вчителя, школа педмайстерності, психологічний семінар, тренінги тощо);
·        залучення до методичної роботи на рівні району, міста, області (предметний семінар, окружний семінар, конференція, майстер-класи, вебінари, експериментальна робота в динамічних групах або індивідуально тощо);
·        участь в творчих конкурсах, конкурсах педагогічної майстерності («Вчитель року» і його аналоги);
·        проходження атестації педагогічних працівників (відкриті уроки, виховні заходи, творчі звіти, узагальнення досвіду тощо).
    Підтримуємо точку зору більшості педагогічного загалу щодо недостатньої ефективності курсів при ОІППО. Крім іншого, вчителі, які викладають кілька предметів (а в школах І-ІІ ст. як правило) , змушені проходити курси по кожній навчальній дисципліні окремо (наприклад, історія-етика, історія-географія, історія-економіка). Враховуючи, що на власне методичні питання відводиться третина навчального часу, то при проходженні двох, а то і трьох курсів виникає абсолютно непотрібний повтор лекційного матеріалу із загально педагогічних питань. Альтернатива вбачається в організації дистанційного навчання, перенесенні частини роботи в райони, проведенні тижневих міні курсів до основних з профілюючого предмету, організації вебінарів.
    Важливим є питання зовнішньої мотивації вчителя до самоосвітньої діяльності. Формальним мотивом до неї, як правило, є позитивне проходження атестації педагогічних працівників. В усіх інших випадках самоосвіта виявляється наслідком власних бажань педагога до покращення ефективності роботи, його вчительської  честі і відданості справі.
    Питання планування самоосвіти. Всім відомо, що документом, який свідчить про прагнення вчителя зростати професійно, є план самоосвіти. Він складається на рік, може мати різну форму і передбачати ті напрямки діяльності, котрі диктуються потребами конкретного вчителя. На жаль, практично відсутні діагностичні матеріали, які допомогли б учителю виявити «вузькі» місця у власній методичній лабораторії, що стало б основою для самоосвітнього планування і наступної реалізації запланованого. Існуюча діагностика (анкети тощо) хибує формальністю і може бути використана в обмежених цілях. Адміністрація навчального закладу керується загальними вимогами до уроку, кафедри інститутів ППО, готуючи для слухачів курсів вступні і випускні тести, виходять із власних інтересів. Вчителю ж, особливо із незначним досвідом, буває надто складно визначити, що він робить правильно, а в чому потребує удосконалення, пошуку, допомоги. Тому, на нашу думку, є необхідність в підготовці типових стандартних діагностичних матеріалів для загального користування і з урахуванням специфіки предмету.
    Що стосується представлення результатів самоосвітньої діяльності, то воно можливе у самих різноманітних формах: науково-методичних, інноваційних, традиційних. Можливе, але не обов’язкове з огляду на часову обмеженість реалізації плану (один рік). Тут доцільно робити ґрунтовну презентацію результатів самоосвіти в поєднанні із результатами всієї діяльності вчителя під час його чергової атестації.
    Щодо змісту самоосвітньої діяльності, то його алгоритм має включати в себе наступний ланцюжок дій:
·        діагностика власного досвіду;
·        вивчення ефективних педтехнологій, форм, прийомів і їх відбір;
·        створення на цій базі нової методичної якості;
·        аналіз і виявлення недоліків;
·        пошук шляхів подолання виявлених недоліків на основі вивчення нових методик і т.д.
    Самокерована самоосвітня діяльність проходить непомітно для адміністрації, методистів, голів методичних об’єднань, але має не менш важливе значення, ніж самоосвіта контрольована. Можливо, вона навіть більш значуща, виходячи із індивідуальності педагога. Як, на жаль, часто після засідань, конференцій, семінарів тощо вчитель відчуває пустоту. А якщо до того ж модератори заходу віднеслися до його організації не надто відповідально, то це – проста втрата часу, якого у педагога і так небагато. Професійне зростання реалізується, в основному, через індивідуальну самоосвітню працю. Причому план сам по собі слугує лише її стрижнем, а більшість потрібної інформації учитель отримує з різних джерел, як би виходячи за рамки плану. Тим більше індивідуальним є відбір інформації, її аналіз і апробація.
    Джерел самоосвітньої інформації багато, але останнім часом різко зросла значимість досвіду колег в Інтернет-ресурсах. Багато вчителів мають сайти з відкритою інформацією. Безсумнівний інтерес викликають, наприклад, матеріали, розміщені на сайтах Г.БєлоногіноЇ (м.Луганськ), В.Машіки (м.Мукачево), О.Сладкевича (м. Горлівка), Л.Базилевської (м. Дніпропетровськ), В.Тарасова (Харківська область), А.Холодняк (м. Кременчук ). Цікаві матеріали можна знайти на таких ресурсах, як «Методичний портал», «Записник сучасного вчителя», «Учительський журнал», сайтах обласних інститутів ППО та ін. Так, з ініціативи співробітника Миколаївського ІППО, к.п.н. Д.Л.Десятова на сайті інституту створено «Мережевий щоденник вчителів суспільних дисциплін області». Фактично цей ресурс є колективною школою з обміну досвідом, в якому кожен може виступати і вчителем, і учнем. Зокрема, помітний інтерес серед суспільствознавців викликали такі теми, як «Використання веб-квесту», «Політичні карикатури на уроці всесвітньої історії», «Історичні художні фільми у вивченні історії», «Мультфільми на уроці «Практичного права», «Самооцінка учнів», «Робота з візуальними матеріалами», «Оргмомент», «Графічний анекдот», Арт-проект «Таємний світ історії». Запрошуємо вчителів і інших регіонів приєднуватися до нашої спільноти. Із користю можна використати і досвід російських колег, наприклад, ресурсу «Российский общеобразовательный портал». Певну позитивну роль для вчителя відіграють і багаточисельні дистанційні курси.
    Для успішної самоосвітньої діяльності вчителю необхідні умови. Це – стабільний режим роботи школ із оптимальним розкладом занять; наявність методичного (вільного від уроків) дня; використання канікулярного часу для роботи над проблемними питаннями; недопущення відволікання вчителя на виконання робіт, не визначених посадовими обов’язками; піклування про забезпечення шкільних бібліотек максимумом педагогічної літератури і преси; підключення школи до Інтернету. Вчитель повинен мати можливість відвідувати інститут ППО, спілкуватися із методистами, колегами, брати участь в культурологічних заходах, працювати в архівах тощо.
    Головною ж умовою як самоосвітньої діяльності, так і загалом професійного зростання педагога є, звичайно, його власне бажання. Якщо воно є, то з часом вчитель стає майстром, а його праця приносить і позитивний навчально-виховний результат, і особисте задоволення.

8 коментарів:

  1. З величезним інтересом прочитав Вашу статтю. Ви дуже вірно підмітили основний недолік нашої моделі післядипломної педагогічної освіти. Традиційно-академічна модель, а в нас, саме така, вичерпала свій потенціал, мабуть, ще в 70-х роках минулого століття. В більшості країн світу практикують інші моделі, а саме: тренінгову, дослідницьку, особистіно-орієнтовану. В нас же існують елементи цих моделей. Наприклад, асоціація вчителів суспільствознавчих дисциплін "Нова Доба" дуже довгий час успішно проводила тренінги основною метою яких було оволодіння новітніми методиками навчання. До речі, тренінгова модель лежить в основі американської системи післядипломної педагогічної освіти. Робота над курсовою роботою поєднує елементи дослідницької й особистісно-орієнтованої (за умови, що тема дослідження формулюється самостійно) моделі. Але проблема полягає в тому, що це тільки елементи, які суттєво не впливають на характер й зміст самоосвітньої діяльності вчителя.

    ВідповістиВидалити
  2. стаття зацікавила мене тим, що автор поставив основні вимоги до системи післядипломнолї освіти. тому щиро дякую за статтю

    ВідповістиВидалити
  3. Для успішної самоосвітньої діяльності вчителю необхідні умови. Це – стабільний режим роботи школ із оптимальним розкладом занять; наявність методичного (вільного від уроків) дня; використання канікулярного часу для роботи над проблемними питаннями; недопущення відволікання вчителя на виконання робіт, не визначених посадовими обов’язками; піклування про забезпечення шкільних бібліотек максимумом педагогічної літератури і преси; підключення школи до Інтернету.
    Так пише автор, а не погодитися не можна. Все ж головна умова самоосвіти - цілеспрямованість при наявності достатнього часу та певної(професійної)обізнаності в системі навчання. дякую за досвід

    ВідповістиВидалити
  4. Дякую за цікаву і корисну статтю. Приєднуюсь до Вашої думки щодо курсів.

    ВідповістиВидалити
  5. Автор статті піднімає дуже важливе та актуальне питання. Цілком погоджуюсь з думкою, що курси при ОІППО не тільки недостатньо ефективні, але й застаріли за своєю моделлю.За умов сучасної комп'ютерізації дистанційні курси могли б стати прекрасною альтернативою очному навчанню при ОІППО.А сам інститут вчителі могли б відвідувати лише на короткий термін- для проходження тренінгів чи практичних занять.
    Сидіння за партою ОІППО протягом місяця -це не лише марна трата часу вчителя, але й великі втрати коштів для держави.
    По-перше,у школі систематично хтось із вчителів проходить курси( у великих школах це може бути одночасно 3-4 вчителя),якщо до того додати тих, хто в цей час знаходиться на лікарняному чи за якихось об'єктивних обставин (участь у семінарах, конкурсі " Вчитель року" тощо) відсутній на робочому місці, то про який стабільний режим роботи школи може йти мова?Страждає навчальний процес,що негативно впливає на якість учнівських знань.
    По-друге, держава змушена оплачувати курсантам відрядження.Тож, чим довше тривають курси, тим більше коштів держава витрачає. На якість рівня фахових знань курси самі по собі не впливають, бо дійсну цінність має лише самоосвіта вчителя.А лекції з теоретичним матеріалом можна розмістити для ознайомлення на сайті інституту ППО.
    По-третє, в умовах кризи повністю оплатити відрядження ( добові+проживання)у більшості районів просто не можуть, тому головний економічний тягар на утирмання курсантів лягає на їхні сім'ї,що теж є небажанним чинником.
    До того ж більшість вчителів- жінки, які, від'їжджаючи на курси , надовго залишають без нагляду малолітніх дітей чи старих батьків, які потребують догляду, а жительки сільських районів -ще й худобу та присадибне господарство, яке є основою для їхнбого виживання.Якби проходження курсів гаратнувало стовідсоткове зростання рівня фахової підготовки, то всі ці жертви були хоча б виправданими, але...з власного досвіду скажу,що за час проходження курсів єдиними цікавими і дійсно корисними особисто для мене були заняття Десятова В. Л., а решта занять дали мені лише зернини нового та потрібного.Все це можна було б і самостійно дізнатися , прочитавши певну літературу.
    Тому хочу подякувати Тоболіну В. А. за те, що він підняв на загальний розгляд таку важливу тему про нагальну необхідність зміни моделі післядипломної педагогічної освіти вчителів, і сподіваюсь, що через 5 років,коли підійде строк проходження чергових курсів , я буду приємно вражена зрушеннями, що відбулися в цій сфері.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Мушу визнати , що мої висновки щодо якості курсів були дещо поспішними. Все ж таки були і величезні " плюси", про що не можу не розповісти. Завдяки курсам я мала змогу побачити і поспілкуватися з Ольгою Василівною Волос, яку обожнюю ще зі студентських часів. Ірина Григорівна Мирнінко навчила нас алгоритмам розв'язання юридичних задач та практичних ситуацій. Це дуже важлива інформація, тому що в літературі алгоритми не зустрічаються-лише коментарі. Доволі цікавою була можливість поспілкуватися наживо з представниками лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки НАПН України.І дуже зворушливою була турбота Ірини Григорівни Мирнінко та Анна Михайлівни Старєвої про курсантів, як про малих дітей, чи зручно ми розташувалися в пансіонаті" Миколаїв" під час проживання у Коблево.Таке людяне ставлення керівнитцва до курсантів викликає в нас почуття безмежної подяки.
      Але все ж таки незмінним залишається моє переконання, що курси не повинні проходити у вигляді нудних лекцій, доцільніше застосовувати більше різноманітних практичних занять, які справді сприятимуть підвищенню вахового рівня педагогів.

      Видалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...