Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

4 грудня 2014 р.

Що сьогодні ми вивчили на уроці?

Які питання ми задаємо своїм учням на етапі рефлексії? На що ми хочемо звернути їхню увагу? 
Хоч Тері Гейк, автор оригінальної статті, (зі статею можна ознайомитися за наступним посиланням http://www.teachthought.com/learning/25-alternatives-whatd-learn-school-today/) надає поради батькам, думаю, що його поради є цінними й для вчителя. Я дозволив собі перекласти й адаптувати, запропоновані ним рефлексивні питання, саме для організації рефлексивної діяльності учнів на уроці. Отож, замість формального питання "Що сьогодні ми вивчили на уроці?", спрямованого на узагальнення й констатацію вивченого матеріалу, ми цілком можемо задати учням наступні питання:
1. Який момент уроку був сьогодні для вас найбільш цікавим? Чому?
2. Коли на уроці ви відчували найбільші труднощі? Яким чином вам вдалося їх подолати? Якщо ні, то чому? 
3. В які історичні факти вам було важко повірити сьогодні на уроці? Чому? 
4. Якби на уроці у вас було більше часу для роботи з підручником (картою тощо), як би це могло змінити вашу діяльність на уроці? 
5. Коли на уроці ви були найбільш креативними?
6. Чи порадили б ви своїм друзям відвідати сьогоднішній урок? 
7. Хто сьогодні важче (більше) працював на уроці: вчитель чи учні? Чому ви так думаєте?
8. Який інший спосіб вивчення нового матеріалу ви б могли використати сьогодні на уроці? 
9. Про що б ви хотіли дізнатися більше з того, що сьогодні ви вивчали на уроці? 
10. Що сьогодні ви дізналися від своїх однокласників? Від учителя? З підручника?
11. Які, на вашу думку, найбільш вдалі питання ви змогли поставити собі (своїм однокласниками, учителю) сьогодні на уроці? 
12. Яке відкриття ви зробили на сьогоднішньому уроці?
13. Яка ідея (думка), що обговорювалася сьогодні на уроці, виявилася для вас найбільш важливою? 
14. Що ви зможете зробити з тим, що ви вивчили сьогодні на уроці? Яким чином вам це допоможе в житті? 
15. Чи був у вас шанс на уроці, коли б ви могли дати правильну відповідь, але не зробили цього? Що вам завадило? 
16. Як ви думаєте, чому ви вивчали саме цей матеріал (факти, ідеї, положення тощо)? 
17. Що викликало у вас посмішку сьогодні на уроці?
18. Чи вважаєте ви сьогоднішній урок вдалим для себе? Чому? 
19. Чи мислили ви сьогодні на уроці нестандартно?
20. Як ви посприяли навчанню та успіхам інших учнів сьогодні на уроці? 

Читати далі

19 листопада 2014 р.

Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті ДО 81 РОКОВИН ГОЛОДОМОРУ пам’яті тих, хто чинив спротив геноциду

Національні пам’ятні заходи пройдуть під гаслом "Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у 33-му – непереможні сьогодні!"
Голова Українського інституту національної пам’яті кандидат історичних наук Володимир В’ятрович пояснює: «Побутує міф про відсутність спротиву українських селян більшовицьким грабіжникам напередодні та під час Голодомору. Але  навіть в ті страшні часи тисячі українців боролися, зокрема зі зброєю в руках, відстоювали своє право на свободу та життя”.
Українські селянські повстання 1930-1932 років поставили під загрозу реалізацію планів Сталіна. Режим боявся, що український спротив призведе до його падіння: адже у першому півріччі 1932 року 56% протестних виступів у СРСР припадали на Україну. Тому диктатор завдав страшного удару у відповідь, яким став штучно організований голод. Згадуючи мільйони жертв цього страшного злочину, слід особливо пом’янути тих, хто до останнього чинив спротив. Завдяки кожному із цих людей, нас не знищили як народ у 33-му. А пам’ять про них робить нас непереможними сьогодні.
Нагадаємо, що центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації стало українське село. У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів, у яких взяли участь, за оцінками дослідників, біля 1,2 млн. осіб. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (главное политическое управление) зафіксували в УССР понад 900 виступів, що становило 56 % усіх антивладних виступів в СССР. Тоді ж з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств, біля 500 сільських рад відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.
Голодуючі селяни нападали на зерносховища, де зберігалось відібране у них зерно, саботували роботу колгоспів, а з посиленням свавілля та викликаного ним голоду, взялися за зброю: у 1932 році зафіксовано понад 1000 актів збройного спротиву режиму.
Цей стихійний спротив і став основою звинувачень у підготовці на весну 1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом.
У методичних матеріалах подається перелік документальних та художніх фільмів, основних наукових та науково-популярних публікацій, спеціалізованих інтернет-ресурсів, присвячених тематиці Голодомору. Для зручності журналістів УІНП також надає перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на тематиці Голодомору і селянського спротиву репресивній політиці комуністичного режиму щодо селянства.
Український інститут національної пам’яті звертається до української громадськості, медіа, навчальних закладів в належний спосіб вшанувати 81-ті роковини та пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років. З цією метою науковці розробили методичні матеріали, які просять враховувати при висвітленні заходів у зв’язку із роковинами геноциду Українського народу.
І.  Ключові повідомлення пам’ятних заходів
ІІ. День Пам’яті 22 листопада 2014 року
ІІІ. Історична довідка
ІV. Перелік документальних фільмів, деяких наукових та науково-популярних публікацій, спеціалізованих інтернет-ресурсів і окремих публікацій, присвячених тематиці Голодомору
V. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на тематиці Голодомору і селянського спротиву репресивній політиці комуністичного режиму щодо селянства

І. Тематика пам’ятних заходів
Загальним гаслом днів вшанування жертв Голодомору в Україні є  "Пам'ять єднає".  Поруч з цим, традиційно щороку жалобні заходи присвячуються окремій темі (попередні роки: "Діти-жертви Голодомору", "Доброчинці в роки геноциду"). Цього року Український інститут національної пам’яті приєднується до ініціатив Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 32-33 років в Україні  і рекомендує під час заходів із вшанування пам’яті жертв Голодомору приділити особливу увагу спротиву, який українське селянство чинило сталінському терору і геноциду. Тому пропонуємо такі теми для проведення заходів:
·         Геноциду українців передували 5 000 повстань
·         Голодом вбивали нашу свободу
·         Не підкорені голодом у 33-му – непереможні сьогодні!
·         Вижили 1933-го. Вистояли 2014-го. Переможемо завтра!
·         Ми пам’ятаємо убитих.
           ІІ. День пам’яті 22 листопада 2014 року:
22 листопада – четверта субота місяця – є Днем пам’яті жертв голодоморів. У цей день Україна і світ вшановують вбитих голодом під час геноциду 1932 – 1933 років.
На їх вшанування о 16.00 оголошується Національна хвилина мовчання в пам’ять жертв Голодомору, після якої розпочинається Акція «Запали свічку пам’яті».
У Києві заходи розпочнуться 22.11 о 14:30 жалобною ходою від станції метро Арсенальна до Національного меморіалу Голодомору, де о 15:30 пройде панахида за участі традиційних українських церков, Президента України, членів Уряду, громадськості.
На вшанування пам’яті усіх загиблих в роки Голодомору в Україні запалюють свічки. Свічки запалюють біля меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору, на центральних площах і вулицях населених пунктів, а також на підвіконнях осель.
У цей день за участі громадськості, представників державної влади та самоврядування заплановано покладання квітів, вінків та традиційних для цього дня композицій з колосків та калини до  місць поховань жертв Голодомору та пам’ятних знаків, виставки, концерти-реквієми та поминальні служби за померлими від голоду.
ІІІ. Історична довідка.
Голодомор – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони людських життів. Страшні обставини злочину унеможливлюють встановлення точної кількості смертей невинних людей та вичерпного поіменного списку жертв. За підрахунками, проведеними Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України, в Україні внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.  Непрямі втрати (дефіцит народжень) внаслідок Голодомору в Україні в 1932–1934 роках досягають 1 млн. 122 тис. осіб.  
Опір геноциду
Комуністичний режим розглядав українську культурну еліту  та економічно незалежне і національно свідоме селянство як реальну загрозу свого існування. Тому від самих початків становлення радянської влади спрямовував проти них спеціальну репресивну політику.
Перехід наприкінці 1920-их років до форсованої індустріалізації та суцільної колективізації викликав невдоволення населення в різних регіонах СРСР. Найбільш активний спротив проявився в Україні, що мала досвід власної державності у 1917–1921 рр. Центром опору більшовицькій політиці стало українське село.
У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів у яких взяли участь за оцінками дослідників біля 1,2 млн. осіб. Виступи були стихійними та розрізненими, їх порівняно швидко придушували добре озброєні і підготовлені війська, але масштаб опору змусив призупинити колективізацію.
Хлібозаготівельна кампанія 1931 року та голод, який охопив Україну весною 1932 року, загострив антикомуністичні настрої в українському суспільстві. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (главное политическое управление) зафіксували в УССР понад 900 масових протестних виступів, що становило понад 56 % усіх антивладних виступів в СССР за цей час. У першій половині 1932 р. з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств. Незважаючи на  тиск партійних і державних органів, біля 500 сільських рад в Україні відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.
І в 1932, і в 1933 роках у різних регіонах України режим змушений був придушувати масові виступи – «волинки» – які ставали відчайдушними спробами доведених до межі голоду українських селян не стільки відстояти свої права, як просто вижити. Голодуючі селяни опиралися вивезенню хліба в рахунок заготівель, нападали на зерносховища, комори спиртзаводів чи винокурень, де зберігалось, часто просто під відкритим небом, відібране у селян зерно. Водночас, серед колгоспного селянства у 1932 році набув поширення такий метод протесту як невихід на роботу. В обстежених ҐПУ 150 колгоспах, де відбувалися виходи з колективів, не виходило на роботу від 30 до 70 % колгоспників.
З посиленням хлібозаготівельного свавілля та викликаного ним голоду, почастішали терористичні акти, вчинені селянами. За оцінками дослідників, у 1932 р. в українському селі було здійснено понад 1000 актів збройного спротиву режиму.
Цей стихійний спротив і став основою звинувачень в наявної антикомуністичного підпілля і підготовки на весну 1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом.
Врешті вияви збройного чи мирного протесту селян було придушено жорстокою репресивною машиною. Організований комуністичним режимом Голодомор став геноцидом, що завдав непоправних втрат українському народу, наслідки яких відчутні до сьогодні.
ІV. Перелік документальних та художніх фільмів, основних наукових та науково-популярних публікацій, спеціалізованих інтернет-ресурсів, присвячених тематиці Голодомору
Для інформаційного наповнення ключових повідомлень фактичним матеріалом  Український інститут національної пам'яті  підготував фотодокументальну виставку "Спротив геноциду", в якій на базі матеріалів із раніше недоступних архівів розповідається про антирадянські повстання в Україні 1930-1932 років. З матеріалами виставки можна ознайомитися на сайті Інституту www.memory gov.ua
           До Тижня пам’яті 17-22 листопада 2014 року розроблено плакати, аудіо та відео-ролики як соціальну рекламу із закликом запалити свічку пам’яті увечері 22 листопада та прийти до Національного меморіалу жертв Голодомору у Києві та пам’ятних знаків у містах та селах країни. Ці матеріали можна завантажити на сайті УІНП memory.gov.ua або Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Голодомору holodomor33.org.ua
Фільми про Голодомор
1.      «Жнива розпачу», 1983, д/ф, автори Святослав Новицький і Юрій Луговий, Канада.
2.      «Під знаком біди», 1990, д/ф, режисер К. Крайній, автор сценарію                     Ю. Черниченко, «Київнаукфільм»,  НКУ.
3.      «Голод-33», 1991, худ. фільм за мотивами роману Василя Барки «Жовтий князь»,  режисер Олесь Янчук , оператори Василь Бородін, Михайло Кретов, сценаристи: Василь Барка, Сергій Дяченко, Лесь Танюк , к/ст. ім.Довженка.
4.      «Українська ніч 33-го», 1993 – 1998, д/ф, I – IV част. ("Страх", "Жах", "Гільйотина", "Справа Грушевського"), режисер В. Георгієнко, автори сценарію В. Георгієнко, Л. Мужук, «Укртелефільм».
5.      «Час темряви»,  2003, режисер Сергій Дудка, «Укртелефільм».
6.      «33-й, свідчення очевидців», 2005, д/ф, режисер Микола Лактіонов-Стезенко.
7.      Голодомор. Україна, ХХ століття: Технологія геноциду, 2005, д/ф, режисер Віктор Дерюгін, автор сценарію Андрій Данильченко, Фонд «Україна 3000» спільно із Національною телекомпанією України.
8.      «Собор на крові», 2006, д/ф, режисер Ігор Кобрин, автори сценарію Ігор Кобрин, Євген Шафранський, телеканал «1+1».
9.      «Свіча Джеймса Ернеста Мейса», 2007, д/ф, режисер Наталія Сущева, автор сценарію Ігор Каблак.
10.  «Хлібна гільйотина», 2008, Документальний фільм. Автор сценарію і режисер Ігор Кобрін.
11.  «Живі», 2008, режисер Сергій Буковський, автори сценарію Сергій Буковський, Сергій Тримбач, Вікторія Бондар, Євгенія Кравчук, оператор Володимир Кукоренчук.
12.  «Жорна», 2008, автор сценарію та режисер Ганна Гін, оператор-постановник Ігор Лукашов «МедіаПорт», Харків.
13.  «Закляття безпам’ятства. Голодомор 1932-33 рр. на Луганщині», 2008, док.-публ. фільм, автор сценарію та режисер – журналіст Олександр Крамаренко, оператор – Олексій Мовсесян.
Найбільш важливі книжкові публікації
Збірники документів:
  1. Український хліб на експорт: 1932 – 1933. — К.: ПП Сергійчук М. І., 2006. - 432 с.
  2. Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали / Упоряд. Р.Я. Пиріг; НАН України. Ін-т історії України. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 1128 с.
  3. Розсекречена пам’ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. — К.: ВД «Стилос», 2007. — 604 с.
  4. «Листи з Харкова»: Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів, 1932–1933 / Упор. А. Граціозі. — Харків: Фоліо, 2007. — 256с.
Історичні дослідження,
5.                  Командири великого голоду. Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ 1932 – 1933рр. / За ред. В. Васильєва, Ю. Шаповала. — К.: Генеза, 2001. — 399 с.
6.                  Роберт Конквест. Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор. / Пер. з англ. Н. Волошинович, З. Корабліної, В. Новак; Літ. Опрацювання А. Криштальського. — Луцьк: ВМА «Терен», 2007. — 456 с.
7.                  Борисенко В.К. Свіча пам’яті: усна історія про геноцид українців у 1932-1933 роках. — К.: ВД «Стилос», 2007. — 288 с.
8.                  Кульчицький С.В. Голод 1932-1933 років на Україні як геноцид: мовою документів, очима істориків/ С.В. Кульчицький. — К.: Наш час, 2008. — 239 с.  
9.                  Рафаель Лемкін. Радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами) / Редактор Роман Сербин, упорядник Олеся Стасюк. — К.: Майстерня книги, 2009. — 208 с. 
10.              Даниленко В. Павлоградське повстання 1930. Документи і матеріали. – Київ, К.: Український письменник, 2009.
Правова оцінка Голодомору
11.              Василенко В. Голодомор 1932 – 1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка. — К.: Вид. імені Олени Теліги, 2009. — 48 с.
12.              Захаров Є. Чи можна кваліфікувати Голодомор 1932 – 1933 років в Україні та на Кубані як геноцид? — Х.: Права людини, 2008. — 48 с. http://www.golodomor.kharkov.ua/pub.php
Окремі науково-популярні публікації
13.              Тімоті Снайдер. Голод у СРСР. Уривок із книжки «Криваві Землі. Європа між Гітлером та Сталіном»: http://www.istpravda.com.ua/research/2011/11/25/62973/
14.              Доброчинці. Ці люди допомогли іншим вижити в роки Голодомору: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/11/24/101352/
15.              10 фактів про Голодомор. Коротка інформація української служби BBC: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/science/2013/11/131120_holodomor_10_facts_ko  
16.              Олеся Стасюк. Доноси, самогон і байдужість до майна: як Голодомор змінив життєвий уклад села: http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/9/8213/
17.              Ігор Сюндюков. Щоденники свідків Голодомору 1932-1933 як унікальне історичне джерело http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/shchodenniki-ochevidciv-golodomoru-1932-1933-rokiv-yak-unikalne
Спеціалізовані  інтернент ресурси :
18.              Електронний архів Голодомору: зведений реєстр архівних документів: http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Publicat/
19.              Спеціальний проект сайту «Історична правда» - «Голодомор 1932-1933»:
20.              Сайт Голодомор 1932-1933 Харківська область:
21.              Розділ, присвячений Голодомору на сайті Президента України: http://www.president.gov.ua/content/golodomor_75.html
22.              Голодомор 1932-1933 рр. Опис колекції документів ГДА Служби безпеки України на офіційному сайті СБУ:  http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=49757&cat_id=53076
23.              Сайт Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду ‘32-33 років в Україні: http://holodomor33.org.ua/
24.              Електронний архів визвольного руху
            www.avr.org.ua
V. Перелік вітчизняних науковців, що спеціалізуються на тематиці Голодомору і селянського спротиву репресивній політиці комуністичного режиму щодо селянства
Володимир Василенко, правознавець-міжнародник, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор, Києво-Могилянська академія
Людмила Гриневич, доктор історичник наук, Інститут історії України НАН України
Ганна Капустян, доктор історичних наук, Кременчуцький національний університет імені М. Остроградського
Станіслав Кульчицький, доктор історичник наук, Інститут історії України НАН України
Ніна Лапчинська, краєзнавець, редактор сайту «Голодомор 1932 – 1933 років. Харківська область»
Василь Марочко, доктор історичник наук, Інститут історії України НАН України
Богдан Патриляк, кандидат історичних наук, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка
Олеся Стасюк, кандидат історичних наук, виконавчий секретар Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні
Володимир Тиліщак, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті
Юрій Шаповал, доктор історичних наук, директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво»

Олександр Штоквиш, кандидат філософських наук, Український інститут національної пам’яті
Читати далі

2 листопада 2014 р.

Уроки історії в поемі Т.Г. Шевченка " Гамалія"



 У 2014 році в конкурсі  «МАН – Юніор Дослідник» була запропонована загальна тема «Історичне підґрунтя творчості Т. Г. Шевченка». Стаття, яку ми пропонуємо читачам, написана на основі роботи, представленої на конкурс.



Стаття надрукована в журналі "Школа Юного Вченого: науково -популярний журнал Малої академії наук для творчої молоді та її наставників"- № 4 (30) 2014 р.
                                                                               Сизова А. В., учитель історії
                                                                               Первомайського НВК № 15 Миколаївської обл.
                                                                               Островський Юлій, учень 11 -А класу
                                                                               Первомайського НВК № 15 Миколаївської обл.
 Уроки історії в поемі Т. Г. Шевченка
                         "Гамалія"

                                                                 
                                                                                                      «Наш отаман Гамалія,
                                                                                    Отаман завзятий,
                                                                                   Узяв хлопців та поїхав
                                                                                   По морю гуляти,
                                                                                   По морю гуляти,
                                                                                   Слави здобувати,
                                                                                   З турецької неволі
                                                                                   Братів визволяти»



     Ми всі є свідками, як вже понад два десятиліття після набуття Україною незалежності не лише не згасає, а й підсилюється інтерес до вивчення вітчизняної історії, витоків національної культури. Запропонована на конкурсі тема, що пов’язана із святкуванням двохсотріччя з дня народження Т. Г. Шевченка, дозволила нам по-новому поглянути на постать Кобзаря. Ми спробували переосмислити його творчу спадщину, з’ясувати, наскільки історично достовірними були події, змальовані Шевченком у його віршах та поемах, і які, завдяки цьому, залишилися в пам’яті народу і стали прикладом для нащадків у боротьбі за краще майбутнє.
      Для дослідження історичного підґрунтя у творчій спадщині Шевченка автори обрали поему «Гамалія». Головними діючими особами  поеми є козаки. Вони постають перед нами мужніми, сміливими, справжніми патріотами. Обрана тема є актуальною, адже і в наш час залишається необхідність патріотичного виховання молоді, а творчість Т. Г. Шевченка змальовує чимало героїчних сторінок історії України, подвигів і слави  героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. До того ж художні засоби  мають більшу здатність впливати на емоції та почуття людини, і тим самим  дозволяють впливати на формування історичної емпатії .
Історичне підґрунтя теми
       У поемі «Гамалія» Т. Г.Шевченко вдруге, після поеми «Іван Підкова», звертається до теми морських походів – героїчної доби козацької слави. В основі сюжету покладений морський похід, який очолив  Гамалія, щоб визволити з неволі своїх побратимів. Головний герой поеми уособлює в собі найкращі риси козацького отамана. 
     Але Гамалія – це художній образ, а не реальна історична особа, оскільки у жодному історичному джерелі не згадується кошовий отаман чи ватажок морських походів з подібним прізвищем, хоча прізвище Гамалія ( з тюркської «сильний») було дуже поширене на Лівобережній Україні, і неодноразово згадувалось у  «Истории русов» , «Истории Малой России» Д. Бантиша –Каменского  та інших джерелах з історії України . 
     Картина «Гамалія», автором якої в українській версії Вікіпедії вказаний Т. Г. Шевченко, традиційно вважається сумнівною щодо його авторства. Колишній власник картини В. Антонович стверджував, що цю картину як свій твір Шевченко нібито подарував художнику Ф. Ткаченку, який, в свою чергу, подарував її йому. У 1936 р. полотно було придбано в дружини Антоновича К. Мельник –Антонович для Галереї картин Шевченка у  Харкові.   
    У Повному ж зібранні творів Т. Шевченка (1961 р.) цей живописний твір віднесено до сумнівних. Є думка, що картину Кобзар не встиг завершити,  і дописував її Ф. Ткаченко, тому вона вийшла не схожою на інші Шевченкові твори і не має дати та підпису. Точно можна сказати лише одне - цей твір було виконано в першій половині ХІХ ст. 


Портрет Гамалії, авторство якого приписують  Т. Шевченко

    Відомий славний козацько-старшинський рід Гамалій, нащадком якого був видатний вчений і флотоводець капітан-командир Платон Гамалія родом з Полтавщини,  який помер у 1817 році. Заслуги Гамалії були високо оцінені в Російській імперії, зокрема І. Крузенштерн у 1805 році під час навколосвітнього плавання назвав мис на осрові Хонсю іменем Гамалії.
    Цілком можливо, що Шевченко чув бувальщини  про предків Платона Яковича Гамалії, і саме їх подвиги надихнули його на створення  поеми.

     Метою свого дослідження твору Т. Г.Шевченка ми поставили визначення відповіді на запитання: «Чи всі факти в поемі «Гамалія» підтверджуються історією?»
        Чи справді відбувалися походи запорозьких козаків
                                      до Візантії      
В поемі « Гамалія» Т. Г. Шевченко неодноразово згадує історичні топоніми, які безпосередньо пов’язані з козацьким життям. Наприклад, у пісні поневолених  козаків звучать слова:
                     «Ой, повій, повій, вітре,
                        Та з Великого Лугу» 


            та   «Чи спиш, чи чуєш,брате Луже,
                   Хортице – сестро?»


      Усім відомі  Хортиця і Великий Луг – території козацької вольниці. Великий Луг – це історична місцевість, заплава Дніпра. За свідченням Д. І. Яворницького  територія Великого Лугу сягала  від сучасного м. Запоріжжя до Нікополя, 120 верст довжиною та 15-20 верст середньої ширини. Хортиця  острів, на якому у 1556-1557 роках Дмитром Вишневецьким – Байдою була заснована перша Запорізька Січ.
Січ


У поемі зазначається, що морський похід спрямовано на Візантію. Неодноразово згадується:
    «Дрімає в гаремі – в раю
      Візантія…»;
    «Візантія пробуркалась,витріщає очі»;
    «Реве, лютує Візантія…»

Це –приклади історичної недостовірності, тобто саме те, що ми й шукаємо, аналізуючи поему «Гамалія». Адже відомо, що після завоювання у 1453 році Константинополя, столиці Візантії, місто було перейменовано у Стамбул, столицю Османської імперії. А доба морських походів припадає на першу чверть XVІІ століття.
Битва у бухті Золотий Ріг

      Проте  сама ідея нападу запорозьких флотилій на Стамбул не вигадана, а має історичне підґрунтя: відомо кілька походів на Стамбул –  у 1615, 1621, 1624 роках.

 Козаки Запорозької Січі плавали на човнах різної конструкції. Човни, що видовбувалися з цільного дерева, представлені в музеї Запорозького козацтва на острові Хортиці в м. Запоріжжі.
             Хто такий Чернець і чи ходив він на Галату
 В поемі читаємо:  Із Дарданелів вітер віє,
                                А не женеться Візантія,
                                Вона боїться, щоб Чернець
                                Не засвітив Галату знову
                                Або гетьман Іван Підкова
                                Не кликнув в море на ралець.
Одразу звертаємо увагу на історичні невідповідності.У фрагменті ми виділили терміни, які обговоримо на історичну достовірність.
Галата  це частина Стамбула, що знаходиться за бухтою Золотий Ріг. Відомо, що запорожці вступили до Галати  у 1621 році.
Галата -передмістя Стамбулу
     Чернець – так Т. Шевченко помилково називає гетьмана реєстрового козацтва П. Конашевича-Сагайдачного. Зупинимось хоча б коротко на на непересічній особистості гетьмана. Сагайдачним Петра Конашевича назвали за виняткову майстерну стрільбу з лука (сагайдак  це шкіряний або деревяний футляр для стріл). Не мешн успішним, ніж на морі, був Сагайдачний і в сухопутних кампаніях. Апофеозом козацької звитяги стала Хотинська війна 1621 р., коли козакам безупинно доводилося витримувати атаки в  багато раз переважаючої турецької армії, відчайдушно контратакуючи.   Сагайдачний безпосередньо брав участь у цих бойових діях, незважаючи на поранення напередодні отруєною татарської стрілою. Без перебільшення, перемога під Хотином врятувала Польщу та  Україну від турецького поневолення, а Сагайдачний відіграв у цьому головну роль. Сам перебіг кампанії 1621 р. засвідчив, що козацьке військо, яке налічувало 40 тисяч чоловік і становило половину війська Речі Посполитої, фактично було самодостатньою силою, здатною вирішувати будь-які військові завдання.  Петро Сагайдачний, як полководець, здобував перемоги виключно нестандартними на той час рішеннями. Сутність його оборони була у використанні тактики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак, до речі, випробуваної у багатьох успішних морських походах. 
   Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема. Легку й маневрену артилерію та добре озброєну і навчену піхоту. 
Петро Конашевич- Сагайдачний

  На зміну старій княжій аристократії утверджувалася нова провідна суспільна еліта  козацька старшина на чолі із Петром Сагайдачним. 

     Після знаменитої Хотинської битви турки змушені були укласти невигідний для них мир, а Сагайдачний одержував з рук королевича Владислава в нагороду за успішні дії під Хотином меч, інкрустований золотом і діамантами з зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном і в бою античних воїнів. Вручення  Сагайдачному меча майбутнім королем Польщі згідно з тодішнім звичаєм означало визнання високого суспільно-правового стану козацького гетьмана і очолюваного ним Війська Запорозького. Від тепер за козаками визнавали права лицарського люду українських воєводств Речі Посополитої. Вручена зброя як найголовніший лицарський символ на довгі роки стала своєрідною охоронною грамотою для козацтва. Зберігається цей меч у Краківському Вавелі в Державній колекції мистецтв, з назвою « Меч гоноровий П. К. Сагайдачного, гетьмана козацького». По смерті гетьмана  його меч потрапив у Скарб Коронний у Варшаві, а вже звідти перейшов у власність династії Ваза.

 В тім, після Хотинського миру поляки « у подяку» зобов’язалися приборкати свавілля козаків і не допускати їх нападів на Туреччину.  Глибоко обурені умовами Хотинського миру, козаки не дозволили себе обеззброїти і організовано пішли з – під  Хотина на Запоріжжя. 
     Гетьман Петро Сагайдачний був тяжко поранений під Хотином і 20 квітня 1622 року його наздогнала смерть від отриманних ран. Похований гетьман у Києві, в Братському монастирі. 
 Перед смертю Сагайдачний заповів усе своє майно на просвітницькі, доброчинні та релігійні цілі,зокрема Київському братству і Львівській братській школі. 
Поняття «руський народ» саме після Хотинської битви набуває «термінологічної конкретності», позначаючи мешканців територій, історично пов’язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами княжої доби.
   Формується погляд на цей «народ» як на самодостатнью політичну спільноту, чиє існування санкціонується Божим промислом у неперервній тяглості віри і церкви. При цьому козацтво починає визнаватися нарівні із шляхтою невідємною складовою ланцюга тяглості і легітимації народу. 
Утверджується концепція руського народу як третього ( рівноправного із польським і литовським) народу Речі Посполитої.
   «Народ наш руський до польського народу долучився як рівний до рівного, як вільний до вільного»,  зазначалось у проханні православної шляхти(не козацтва!) до сейму в 1623 р.

 Петро Конашевич-Сагайдачний  надав козацькому руху  інтелектуальної глибини, міцно пов’язавши його із захистом православ’я, яке після Берестейської унії 1596 року було проголошено поза законом.
   Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії, що призвело до подальшого загострення  соціальної, політичної, ідеологічної конфронтації, яка досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVІІ століття, а в 30-ті роки боротьба проти унії стає одним із гасел козацько-селянських повстань.

    Одразу ж після Брестського собору 1596 року Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії.
  З усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського ( Богоявленського) братства – важливого культурного центру України, яке виступало проти Унії.
 Маніфестаційний вступ усього війська до братства, яким запорожці продемонстрували солідарність із його програмою, а також те, що беруть його під свій захист, був виявом великої ваги, який сприяв популярності організації в широких народних масах, високо підніс авторитет братства, а водночас оберігав його від репресій.
   Висвячення під захистом козацької шаблі православним Київським митрополитом Йова Борецького і єпископів відновило знищену унією православну ієрархію.
    За сприяння Сагайдачного було засновано школу при Київському братстві, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію.
 Отже, Чернець-це Петро Конашевич Сагайдачний, який був причетний також і до релігійних реформ в Україні .Помилка була зроблена під впливом праці Д. Бантиша-Каменського «История Малой России», у якій йшлося, що Сагайдачний наприкінці життя постригся у ченці. Насправді ж, Петро Конашевич –Сагайдачний  не став ченцем, а, як пише про це О. Субтельний,вступив у 1620 році з усім Запорозьким Кошем  до Київського братства, засвідчивши таким чином, що запорожці стають на захист та підтримку релігійних і культурних потреб України.
   Ще одна історична невідповідність полягає в тому, що в  поході на Галату , який стався в 1621 році , П.Конашевич-Сагайдачний участі не брав, оскільки був зайнятий підготовкою та участю у Хотинській війні.

Хотинська фортеця



               Чи ходив у морські походи Іван Підкова
     Іван Підкова ( Іван Вода) – козацький гетьман, що з’явився на Запоріжжі  в 1556 році, привівши із собою цілий козацький полк.
 Іван Підкова брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки. Пізніше водив козацькі флотилії самостійно і спалював передмістя татарських приморських поселень. Очолювані ним козацькі загони завдавали поразок татарам під Очаковом, Кафою, Гьозловом.

    Трагічною є доля козацького гетьмана Івана Підкови. 
    За переказами Іван підкова немовлям був врятований з татарської неволі і вихований запорозькими козаками, як про це співається в народній думі «Люлі немовляті Івоні»  (за Богданом Залеським). За свідченнями сучасників Іван мав рідкісну фізичну силу і надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови, за що й отримав своє прівище. Він міг зупинити віз, запряжений у 6 коней, ухопивши його за заднє колесо, а волячим рогом пробивав дубові ворота .
     Гетьманом на Запоріжжі Іван Підкова був до 1577 року.
 Протягом листопаду 1577 року козацьке військо на чолі  з Іваном Підковою та Яковом Шахтом, що очолював козацький загін,розгромило загони Петра Мірчича, що обороняли Молодву та молдовського господаря Петра VІ Кривого, ставленика  Туреччини.30 листопада 1577 року, після визволення Ясс, Іван Підкова був проголошений молдовським господарем, а Яків Шах із козацьким загоном повернувся на Січ.
    У 1578 р. війська Османської імперії увійшли до Молдови. Яків Шах, який допомагав Підкові, гостив в Немирові у брацлавського воєводи Януша Збаразького , який порадив йому, щоб Підкова для примирення з польським королем Стефаном Баторієм поїхав для цього до Варшави. Проте король наказав кинути Івана до в’язниці і хотів стратити його відразу, але замість цього відправив до равської в’язниці, оскільки шляхта не дала цього зробити. Проте, Стефан Баторій , перебуваючи у Львові, на вимогу Султана Мурада ІІІ таки стратив гетьмана за присутності великої кількості народу і турецьких послів 16 червня 1578 р. на Ринковій площі. 
Стефан Баторій

Перед стратою, за переказами, в останньому слові гетьман сказав : «Мене привели на смерть, хоч у своєму житті я не звершив нічого такого, за що заслужив би подібний кінець. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо, як чесний лицар , проти ворогів християнства і завжди діяв для добра і користі своєї Батьківщини. І Було у мене єдине бажання - бути її опорою і захистом…».
     

Іван Підкова
Іван Підкова був похований в місцевій Успенській церкві . Черкаські козаки викрали, перевезли останки до Канева, де поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою ( там був  похований І Самійло Кішка).
  Іван Підкова вів боротьбу з Османською імперією. Він брав участь у морських битвах разом із Самійлом Кішкою, хоча і не ходив на козацьких суднах відвойовувати саме Стамбул.


   Не зважаючи на деякі історичні невідповідності у поемі, варто зазначити, що Тарасові Григоровичу Шевченку все таки  вдалося створити яскравий  образ безстрашного ватажка Гамалії, керівника успішного морського походу  на  столицю Османської імперії. В образі даного флотоводця  втілилися найкращі козацькі риси: відвага, сміливість, готовність у будь-яку хвилину піти на самопожертву заради власного народу, священне почуття побратимства. Поема починається піснею-плачем невільників, а закінчується  величальною піснею визволених козаків: 
           «Слава тобі , Гамаліє,
            На весь світ великий,
            На весь світ великий,
            На всю Україну,
            Що не дав ти товариству
            Згинуть на чужині!»

І це є дуже символічним. В «Гамалії»  Великий Кобзар втілив сподівання українського народу на національне визволення. Як писав про Т.Шевченка О. Субтельний : « В історії  козацтва він шукає не романтичних героїв, а уроків, що ведуть до кращого майбутнього. Україна для нього не просто мальовничий регіон, а край , що може й має стати незалежним».

   Ми живемо в час, який складав майбутнє для Шевченка. Для нас цей час реальний, а боротьба за вільну долю України триває.
   Отже, не забуваймо, що заповідав нам Великий Кобзар!






Читати далі
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...