Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

20 травня 2015 р.

* * * Враження від XV Всеукраїнського конкурсу учнівських робіт "Історія та уроки Голокосту" ім. І. Б. Медвинського


    16-18 травня 2015 р. під Києвом, в Пущі-Водиці, на базі оздоровчого табору  «Лідер»,  відбувся XV Всеукраїнський конкурс учнівських робіт "Історія та уроки  Голокосту" ім. І.Б.Медвинського. Організатором конкурсу був Український центр вивчення історії Голокосту у співпраці та за підтримки Євроазійського Єврейського Конгресу, Посольства Держави Ізраїль в Україні, Офісу Ради Європи в Україні  та німецької фундації «Пам'ять, відповідальність та майбутнє».
Відкриття Конкурсу
    Під час урочистого відкриття Конкурсу перед учасниками виступив директор Українського центру вивчення історії Голокосту  А. Ю. Подольський, який наголосив, що відновлення історичної пам’яті та встановлення історичної справедливості є важливими складовими для виховання толерантності в сучасній Україні.
Директор Українського центру вивчення історії Голокосту  А.Ю. Подольський 
    Цікавою та інформативною була зустріч із Заступником Посла Держави Ізраїль в Україні паном Іцхаком Кармелем Каганом, який привітав усіх учасників з відкриттям Конкурсу і розповів про сучасні аспекти та  майбутні перспективи співпраці  України та Ізраїлю.
  Заступник Посла Держави Ізраїль в Україні пан Іцхак Кармель Каган  

     Цього року на конкурс було подано  89 робіт. Вельмишановне журі у складі А. Ю. Подольського, Д. Л. Десятова, М. В. Тімкова,
М. І. Тяглого, В. Р. Нахмановича, Н. О. Зіневич, В. О. Боброва, І. Б. Клімової та Н. А. Резніченко відібрало до фінальної частини 50 робіт, які презентувало  більше 50 учнів 9-11 класів середніх навчальних закладів з 12 областей України (деякі дослідження виконувало кілька учнів разом), а також їх ровесники з Білорусі та Молдови. На жаль, наявність воєнних дій на сході  України унеможливила приїзд конкурсантів з-за кордону, але це не завадило їм здійснити захист своїх робіт за допомогою Skypе.
Скайп-захист учня 10 класу Майріна Олексія з м. Воковиська ( Білорусь)
Скайп-захист Анищик Юлії та Яковчик Ольги з м. Гродно (Білорусь)
  
Серед представлених на конкурс робіт були як загальні, так і регіональні дослідження Голокосту. Треба наголосити, що останні  мають особливу цінність, оскільки містять свідчення очевидців. Мали місце на конкурсі і персональні історії людей, що пережили Голокост, і історії Праведників Світу. Окремо розглядалися дослідження з геноциду ромів, художні та літературні творчі роботи, мистецькі та літературознавчі дослідження. Під час презентації власних робіт конкурсанти відповідали на запитання журі та аудиторії. На кожну роботу члени жюрі давали рецензії.
Презентація дослідницької роботи ученицею Полтавської гімназії №33 Тояник Вітою
" Особливості Голокосту на Полтавщині"

Учениця 11 класу Чабаненко Лариса з роботою " Молох Голокосту: доля євреїв Кам'янсько-Дніпровського району"
Костюк Андрій презентує вірш " Голокост".
Михайло Тяглий демонструє творчу роботу
учениці Веселівської ЗОШ Криворізького району Докієнко Діани
   Під час конкурсу раціонально використовувалась кожна хвилина. Для учнів та їх наукових керівників проводилися тренінги та практичні заняття. Михайло Тяглий  провів аналіз типових помилок, яких припускаються при написанні дослідницьких робіт, під час  практикуму для учнів "Вибір проблематики та теми дослідження", а на занятті "Особливості підбору та використання джерел у дослідженні" Віталій Нахманович надав методичні поради щодо правильного користування та оформлення посилань на джерела та літературу при написанні дослідницьких робіт. Практикум "Міжкультурне спілкування та порозуміння" та тім-білдінг проводила для учнів Євгенія Резніченко. 
      Вчителі отримали корисний досвід під час практикумів, які проводили Михайло Тяглий та Дмитро Десятов з тем «Методика порівняльного дослідження нацистського геноциду щодо різних груп. Приклад геноциду ромів» та «Проблеми вивчення різних випадків геноциду і методика викладання історії геноцидів в школі».
Практикум для вчителів
   Особливістю цьогорічного конкурсу стала екскурсія до місця пам’яті «Бабин Яр» та інших пам’ятних місць, під час якої також відвідали Майдан Незалежності та синагогу Розенберга на Подолі .
Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру.
Пам'ятний знак на вшанування ромів, розстріляних у Бабиному Яру.
Пам'ятний знак " Менора"
Пам'ятник " Єврейським дітям, загиблим у Бабиному Яру у 1941-1943 рр."
Синагога Розенберга на Подолі
    На конкурсі знайшовся час і для перегляду фільму «З Галичини в Ааргау: історія європейця єврейського походження» з подальшим обговоренням побаченого. І хоча обговорення виявило різні ,іноді протилежні, погляди на проблему, все ж таки спілкування було доброзичливим та невимушеним. Хотілося б підкреслити, що доброзичливість є головною рисою цього конкурсу. І члени журі, і наукові керівники, і конкурсанти ставились один до одного з теплом та повагою. Відчувалося, що в аудиторії зібралися люди,захоплені однією великою справою, від спільних зусиль кожного з яких  залежатиме, наскільки толерантним, неупередженим до стереотипів,здатним протистояти ксенофобії та антисемітизму буде українське суспільство.
     Закриття конкурсу співпало із 71–ю річницею депортації кримських татар. Тому цілком логічним було вшанування загиблих під час депортації хвилиною мовчання та  перегляд фільму «Минуле», який також присвятили річниці депортації кримськотатарського народу.
Вступне слово директора Українського центру досліджень історії Голокосту
А.Ю.Подольського перед переглядом фільма " Минуле"
    Усі учасники   заключного етапу Конкурсу отримали нагороди та подарунки - літературу з проблематики досліджень Голокосту, науково-методичні матеріали,а головне – незабутні спогади про один з яскравих моментів у їхньому житті, адже на кожного Конкурс справив величезне інтелектуальне та емоційне враження.

Нагородження переможців Конкурсу.
Делегація вчителів та учнів з Миколаївщини - учасників Конкурсу.

Читати далі

14 травня 2015 р.

Методичні Матеріали до Дня боротьби за права кримськотатарського народу – 71-ї річниці депортації кримських татар 18 травня

Методичні матеріали розроблені Українським інститутом національної пам’яті. 
 Вступ
Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один з найбільших злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій. Хоча ще 1967 року парламент Радянського Союзу визнав необґрунтованими звинувачення всіх кримських татар у співпраці з німцями, вони до самого краху комуністичного тоталітаризму так і не отримали права повернутися на історичну батьківщину.
Анексія Криму Російською Федерацією у березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Окупаційна адміністрація Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари відзначали в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції та під наглядом гелікоптерів.
Протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без відома або був убитий, а Меджліс позбавлений як будинку, так і можливості вести діалог із державними органами т.зв. «Республіки Крим».
В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.

Історична довідка
Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану. 
Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.
Під час головної хвилі депортації (18–20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.
В ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.
Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.
Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
Звичайним явищем були втечі з місць заслання. Особливого масштабу це явище набуло 1948 р., коли втекло 8692 кримських спецпоселенця, з яких було затримано 6295 і притягнуто до відповідальності 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 р. спеціальною постановою «Про заслання, висилку і спецпоселення» зобов’язало МВС встановити режим повного припинення втеч. 28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни» встановлювала довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування.
Радянський уряд 5 липня 1954 р. зняв з обліку спецпоселенців, які не досягли 16 років, а також молоді, яка прийнята на навчання до навчальних закладів. 13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила свій указ від 26 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.
Відселені з Криму кримські татари звільнені із спецпоселень на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. без права повернення в місця, звідки вони були вислані, та без повернення конфіскованого майна. Постанова Ради Міністрів УРСР від 15 грудня 1956 р. про розселення татар, німців, греків, болгар та вірмен, що раніше мешкали на території Кримської області і поверталися з місць поселення, визнавала неприпустимим їх повернення у Крим, а також вважала «недоцільним» розселення їх у Херсонській, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.
Незважаючи на половинчастість ухвалених рішень, вони все-таки полегшили громадянське становище депортованих, позбавивши їх принизливих формальностей обліку. Це давало можливість і для переселення в інші місцевості СРСР, якою поодинокі депортовані змогли скористатися.
Політичні акції кримських татар (петиційна кампанія, створення політичних організацій, акції протесту, тощо) привели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укоріненням кримських татар в Узбекистані. У січні ж 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР відмінила заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися в Крим на колишні місця їх проживання.
У період після Указу 1967 р. державні органи СРСР та УРСР вдалися до іншої тактики проти повернення депортованих народів у Крим. Основним знаряддям її став контроль за поверненням у Крим колишніх депортованих осіб за допомогою інституту прописки (реєстрації). Особам, які намагалися повернутися на законних підставах, органи внутрішніх справ утруднювали або й унеможливлювали придбання житла. Також вони ускладнювали процес прописки або відмовляли в ній. Будь-які прояви протесту, спровоковані цими діями, неухильно переслідувалися судовими органами.
Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.
14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.
Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

Редакційні рекомендації ЗМІ
1. Прикметник кримськотатарський та споріднені з ним пишуться виключно разом, а не через дефіс. Це правильно з граматичної точки зору та історично коректно.
2. Самоназва кримськотатарського народу – киримли або кримли, що може бути адекватно перекладено як кримці. Не слід плутати це поняття з терміном кримчани, що означає всіх жителів Криму безвідносно до національності, та кримчаки – назвою окремого етносу, корінного народу України, який проживає в Криму.
3. Уживати поняття татари на означення саме кримських татар науково некоректно. Це приблизно те саме, що замість українці казати східні слов’яни.

Фахівці з питання
Гульнара Бекірова, Кримський інженерно-педагогічний університет
Сергій Громенко, Український інститут національної пам’яті
Богдан Короленко, Український інститут національної пам’яті
Олександр Лисенко, Інститут історії України НАНУ

Корисні посилання

Художній фільм «Хайтарма» / Україна, 2012, реж.: Ахтем Сеітаблаєв

Бекирова Г. Изгнали всех бессудно и бесправно // http://www.forumn.kiev.ua/2011-108-05/108-10.html
Бекірова Г. Питання депортації татар з Криму залишається дискусійним // http://zaxid.net/news/showNews.do?gulnara_bekirova_pitannya_deportatsiyi_tatar_z_krimu_zalishayetsya_diskusiynim&objectId=1122777
Бекірова Г. Сторінки кримської історії. «Спецпереселенці не мають права...» // http://ua.krymr.com/content/article/26780808.html
Бугай Н. Депортация народов // http://scepsis.net/library/id_1237.html
Вересень М. Наша земля // http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/nasha_zemlya.html
Головченко В. Депортація кримськотатарського народу 1944 р. – прояв злочинної сутності національної політики сталінізму // http://www.memory.gov.ua/publication/deportatsiya-krimskotatarskogo-narodu-1944-r-proyav-zlochinnoi-sutnosti-natsionalnoi-pol
Громенко С. Вітчим народів. Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму // http://gazeta.dt.ua/history/vitchim-narodiv-navischo-stalin-viseliv-davni-etnosi-krimu-_.html
Документи щодо депортації з Криму представників кримськотатарського та інших народів у 1944 р. // http://www.memory.gov.ua/publication/dokumenti-shchodo-deportatsii-z-krimu-predstavnikiv-krimskotatarskogo-ta-inshikh-narodiv
Зайцев Ю. Друга світова і «остаточне вирішення кримськотатарського питання» // http://incognita.day.kiev.ua/druga-svitova-i-ostatochne-virishennya-krimskotatarskogo-pitannya.html
Зайцев Ю. У депортації. Боротьба за відновлення прав // http://incognita.day.kiev.ua/u-deportacziyi-borotba-za-vidnovlennya-prav.html
Кіпіані В. Киримли – це татари з Криму // http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/05/17/ 38808/
Лисенко О. Як депортували кримських татар у 1944 р.? // http://klio.org.ua/Statti/Oleksandr-Lisenko.-YAk-deportuvali-krimskih-tatar-u-1944-r.html
Семена М. Депортація: другий акт трагедії // http://incognita.day.kiev.ua/deportacziya-drugij-akt-tragediyi.html

Унікальні фото депортованих кримських татар // http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2014/ 05/ 16/142923/
Читати далі

7 травня 2015 р.

Emaze - сервіс для створення дивовижних презентацій

Emaze - представник нового покоління сервісів для створення презентацій, побудованих на використанні принципів хмарних технологій. У назві сервісу обігрується анлійський прикметник "amazing", який перекладається як дивовижний. Для того, щоб продемонструвати переваги сервісу Emaze, його розробники задають користувачам просте питання: "У чому полягають переваги Emaze у порівнянні з офісною програмою Microsoft Power Point?". На їхню думку ці переваги полягають у наступному:
1. Створення, збереження, редагування і доступ до презентацій з будь якого пристрою. Emaze працює на принципах хмарної технології. 
2. Використання великої кількості готових шаблонів. 
3. Стильний дизайн і наявність трьохвимірних ефектів. 
4. Збереження і перегляд готового продукту на своєму пристрої: комп'ютері, планшеті. Для цього на пристрій просто потрібно завантажити відповідну програму-переглядач. 
5. Перетворення презентацій формату Power Point у формат Emaze-презентацій. 
Зрозуміло, що можна тільки достатньо умовно говорити про переваги сервісу Emaze над Power Point, оскільки хмарне середовище Microsoft OneDrive дозволяє створювати, зберігати й редагувати презентації теж у режимі онлайн. Проте, що, дійсно, не відняти у презентацій Emaze - неповторний дизайн. Також цікавим інструментом в управлінні показом Emaze-презентацій є можливість керувати відтворенням презентації голосовими командами. Який вигляд буде мати презентація Emaze із трьохвимірними ефектами, можна ознайомитися із наступного прикладу:  
Powered by emaze
Читати далі
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...