Цитата дня

Без прагнення до наукової роботи вчитель неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.
А. Дістервег

1 вересня 2015 р.

Про освітній семінар –школу з історії Голокосту в Україні та проблем викладання цієї тематики в школах України -2015 р.


   У 1821 році німецький поет єврейського походження Генріх Гейне у своїй трагедії «Альманзор» написав: «Там, де палять книги, будуть палити й людей». Ці слова стали пророцтвом для Німеччини ХХ століття. Як виявилось згодом, між багаттями з книжок на площах німецьких міст  та крематоріями Аушвіцу в роки  Голокосту пролягав лише крок і невеликий проміжок часу.
    Тому, на мій погляд, символічним було те, що проведення освітнього семінару – школи з історії  Голокосту в Україні відбувалось саме у стінах Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Д. І. Чижевського - однієї  з найстаріших в Україні - місці, де зберігаються колекції цінних і рідкісних видань, накопичена за століття мудрість кращих світових письменників та науковців. Герой М.Булгакова ,Воланд з роману «Майстер і Маргарита» стверджував, що « …рукописи не горять!». То ж і  пам'ять про мільйони загиблих в роки Голокосту після десятиліть мовчання,нарешті, поступово стає надбанням української громадськості. І робиться це завдяки титанічним зусиллям Українського центру вивчення історії Голокосту - його дослідницькій та просвітницькій діяльності.
Учасники семінару-літньої школи з історії Голокосту в Україні. Кіровоград,серепнь 2015.

     Мені пощастило взяти участь в одному з таких проектів УЦВІГ - освітньому семінарі –школі з історії Голокосту в Україні та проблем викладання цієї тематики в школах України -2015. Протягом майже тижня, з 18 по 23 серпня, ми мали можливість слухати лекції з проблематики історії Голокосту від кращих фахівців -істориків Києва та Львову, співробітників Українського центру вивчення історії Голокосту та Міжнародної школи викладання та вивчення Катастрофи ( Яд Вашем). Демократичний стиль проведення семінару  дозволяв  слухачам задавати лекторам  питання, тому майже кожна лекція закінчувалася дискусією чи то з питань методики  викладання історії Голокосту, чи то з питань організації досліджень історії Голокосту , чи то з питань меморіалізації та збереження пам'яті.
     Кожен із слухачів прибув на школу-семінар із власними побажаннями і очікуваннями від навчання. Мене, як вчителя – практика, в першу чергу цікавили питання методики викладання історії Голокосту у школі. Тому мені дуже сподобалось,що формат проведення семінару дозволяв не лише покращити теоретичні знання з історії Голокосту,а й отримати практичний досвід із застосування педагогічних стратегій викладання цієї проблеми. Безцінними в цьому сенсі стали тренінги, які проводили Віталій Бобров та Олександра Козорог,та коментарі і поради, які повсякчас надавав Анатолій Подольський.
      Болючі питання причин колаборації українського населення з нацистським режимом та його участь в здійсненні Голокосту стали більш зрозумілими після лекції старшого наукового співробітника відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України Василя Расевича «Українсько-єврейські взаємини у міжвоєнний період. Співжиття, конфлікти,особливості життя під владою різних держав». Але те, що історія українсько-єврейських взаємин - це не лише історія погромів, а й глибинний взаємовплив культур, ми мали змогу пересвідчитися під час екскурсії «Місця єврейської спадщини м. Кіровоград», проведеної старшим викладачем кафедри теорії і методики середньої освіти КЗ «Кіровоградський обласний інститут ім. Василя Сухомлинського» Юрієм Митрофаненком. Мандруючи вулицями міста ми дізналися, який великий внесок в життя Єлісаветграду зробила єврейська громада наприкінці ХІХ  – на початку ХХ ст. Будівлі,споруджені за кошти євреїв,досі функціонують і приносять користь жителям міста, а також служать архітектурними прикрасами.
      Нажаль , від громади, що становила третину населення дореволюційного Єлісаветграду, в нинішньому Кіровограді залишилась незначна частина. Що є, безумовно, одним із наслідків Голокосту. Стоячи біля брили, встановленої у дворі єдиної  вцілілої із колишніх 29 синагог міста,на місці, з якого до ярів та земляних валів фортеці Святої Єлізавети вирушили в останній шлях євреї Кіровограда,я усвідомила, який величезний,невідтворний пласт культури зник разом із цими людьми.
     Але євреї були не єдиними,хоча й найчисленнішими,жертвами расової політики нацистів. Маловідома широкому загалу, і тому особливо цікава, була для слухачів історія ромського геноциду в роки Другої світової війни,  розкрита в лекції Михайла Тяглого «Інші» категорії жертв в нацистській Німеччині. Роми». Пізнавальною теоретично та корисною з методичної точки зору була, особисто для мене, лекція цього ж доповідача про (не)можливість та (не)доцільність порівняння Голокосту з іншими геноцидами.
    Захоплюючою була і лекція Івана Дерейка « Ставлення до окупаційного режиму та його злочинів з боку неєврейського населення. Місцеві допоміжні служби і Голокост». Величезний перелік візуальних джерел лектор супроводжував поясненнями, і робив це з таким жвавим інтересом до своєї справи, що аудиторія відчула це захоплення і сама ним перейнялась.
   Взагалі важко перелічити виступи усіх лекторів, оскільки шість навчальних днів були не просто насичені, а й перенасичені цікавою, новою інформацією.
    Ще, як  один з позитивних моментів семінару, можна визначити особливість складу його учасників-слухачів. Здебільшого це були вчителі історії та суспільних дисциплін ( на те й розраховувалось), але їх когорту розбавили і музейні працівники, і службовці державних архівів. Кожен з нас мав свій власний досвід у дослідженні чи викладанні теми Голокосту, і треба сказати, що досвід вчителя відрізняється від досвіду музейного працівника. Тому не менш цінною за навчання була і можливість неформального спілкування між людьми різних професій, які поєдналися спільним інтересом у вивченні та викладанні історії Голокосту. Можливо, вперше ми мали нагоду поглянути на проблему під незвичним для нас кутом і перейняти якісь перлини з досвіду колег для себе. А також зав’язали дружні знайомства і омріяли плани нових спільних проектів. Так , наприклад, після лекції Тамари Вронської « Тюрми в каральній системі нацизму в 1941-1943 рр., українські терени», отримавши у дарунок примірник монографії цієї дослідниці, вчителі історії з Миколаївщини домовились про участь у спільному проекті під керівництвом завідуючої Музеєм  Підпільно-Партизанського Руху м. Миколаєва Людмили Ташлай, метою якого буде пошук родин  арештантів, списки яких подані у дослідженні, та повідомлення їм про досі невідомі долі їхніх рідних.
   Крім представників різних сфер діяльності з України, у школі-семінарі брали участь вчителі історії з Молдови та Білорусі. Виступи Генадія Кандибора та Леоніда Бязручка ( Білорусь) і Гортолу Інни ( Молдова) дали можливість зіставити особливості викладання історії взагалі , та теми Голокосту зокрема,  в цих державах та Україні, а також порівняти особливості формування історичної пам’яті  про Голокост в Україні,Білорусі, Молдові  і ставлення держав до цієї проблеми.
   Відкриттям для багатьох стала лекція - практикум Наума Резніченко
« Відображення Голокосту в літературі». Слухачам відкрився досить потужний, але майже невідомий пласт літератури. І ці нові знання, безумовно, сприятимуть впровадженню міждисциплінарних підходів у викладанні історії Голокосту.
    Художні фільми також  можуть служити джерелом інформації про Голокост та впливають на емпатію учнів з неменшою силою, ніж літературні твори. Але більшість вчителів, які використовували на уроках та в позаурочній діяльності фрагменти художніх фільмів чи переглядали фільми цілком, зазвичай демонстрували розкручені рекламою « Список Шиндлера», «Життя прекрасне», «Хлопчик у смугастій піжамі» тощо. Представниця Міжнародної школи викладання та вивчення Катастрофи ( Яд Вашем)  Ноа Сігал ознайомила нас із величезним переліком невідомих широкому  загалу фільмів на тему Голокосту , серед яких , як виявилось, не самі лише драми, а й така прекрасна комедія , як « Старий та хлопчик» (« Le vieil homme et l'enfant»)- французький фільм 1967 року, який ми переглянули із задоволенням в один із вечорів після навчання. Та найбільш вражаючою для усіх присутніх на семінарі слухачів була церемонія зустрічі шабату. Можна багато чути і читати про традиції єврейського народу, але зовсім інше відчуття , коли ти сам стаєш учасником  цього  таїнства.
 Підводячи підсумок моїм спогадам про участь у школі-семінарі, хочу подякувати усім його організаторам, лекторам та адміністраторам. Вашими зусиллями була створена атмосфера доброзичливості та комфорту, працювати у якій було цілковитим задоволенням! Від’їжджаючи додому ми усі були переповнені новими планами та мріями, прагненням своїми силами змінити стан справ, пов'язаний із  викладанням історії Голокосту в школах України, накраще.



Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...